Якщо люди «єднаються» лише під час причастя - це зібрання, а не спільнота, - священник ПЦУ Олег Горбовський – інтернет-видавництво Церкваріум
28
Чт., трав.

Якщо люди «єднаються» лише під час причастя - це зібрання, а не спільнота, - священник ПЦУ Олег Горбовський

Церква і коронавірус

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Про літургійне відродження в Православній Церкві розмірковує клірик Черкаської єпархії ПЦУ

Ієрей Олег Горбовський, клірик Черкаської єпархії ПЦУ

Із закритих Царських Врат періодично з'являється священник, який всі молитви читає про себе, залишаючи людям лише прохання (ектенії). Перед кінцем служби священство з'являється з чашею, читає молитви перед причастям і причащає присутніх людей (загалом, до 10% від всіх присутніх на службі). Якщо це великий собор і священників декілька, після священницького причастя, в вівтарі «традиційно» відбувається активне спілкування присутніх там людей на різні теми. В цей час для присутніх в загальному зібранні читають молитви, хор щось співає, або до людей відправляють чергового священника для проповіді. Після "хреста" всі розходяться по домам. Це називають "православним уставним богослужінням літургії".

Режим карантину поставив церкві певні питання, які давно потребували відповіді, але в церковних колах звикли ухилятись від незручних питань і говорити, що те чи інше «не на часі». Православна церква зараз стоїть на порозі нового літургійного осмислення, хоч ми за звичкою продовжуємо розуміти церковні Таїнства таким чином, як про це написано в католицьких підручниках XIX сторіччя. Натомість, сама Католицька церква вже давно пройшла період II Ватиканського Собору. В Західній церкві в першій половині XX сторіччя розпочався рух літургійного відродження, стало зрозуміло: церква стоїть перед новими реаліями і схоластична закритість, сухість та невиправдані табу не дають змогу діяти (!) церкві в сучасному світі. Рух літургійного відродження призвів до того, що Католицька церква стала на нові рейки, зібралась на II Ватиканський Собор і почала відповідати на виклики часу. Наразі, літургійне відродження Православної церкви є неминучим, питання лише в тому, чи офіційно ми зрозуміємо, чи приймемо це як даність, чи залишимось осторонь цього руху. Зрозуміло, нам не хочеться ризикувати людьми, які «традиційно» ходять в церкву, «традиційно» відбувають «традиційну» службу та «традиційно» повертаються додому. В Католицькій Церкві також був такий ризик, та церква тоді стала на шлях підтримки літургічного відродження. Католицьке сьогодення - не виключення: залишились "традиціоналісти" (старокатолики, прихильники Триденту...), котрі докоряють, критикують Престол. Завжди і скрізь були, є і будуть праві та ліві. Центральне запитання для Православної церкви зараз: "Куди прямує (!) церква"? Громади розпочали літургічне відродження, чи підтримають його офіційно чи ні - від цього залежить розвиток самої церкви, як конфесіональної одиниці.

Міркування з Літургії Церкви

Молитва перед Святим Причастям

Зовсім недоречними є дві молитви перед Причастям, які читаються безпосередньо перед прийняттям священником Святих Дарів в вітарі чи загальне читання їх перед народом. Все, що людям потрібно, вони мають чути під час Євхаристійного Канону, священник має вголос (!) промовляти ці загальні молитви Канону. Коли священство почало читати про себе і для себе загальні літургійні молитви - знадобилась додаткова молитва-санкція для прийняття Святих Дарів. Невже мало того, про що ми молимось на Божественній Літургії і що там звершується? Чим саме "доповнюють" молитви перед Причастям загальну Євхаристію? Нічим, це пізніше історичне нашарування, яке немає ніякого змісту для людей, які перебувають на Літургії і чують всі слова Євхаристії. Ці молитви необхідними є для людей, що причащаються "на дому" без особистої участі в Святій Євхаристії:

«Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов на світ грішників спасти, між якими я перший. Ще вірую, що це саме є Пречисте Тіло Твоє і це сама Чесна Кров Твоя. Молюся отже Тобі: помилуй мене, і прости мені провини мої: вільні й невільні, чи то в слові, чи ділі, свідомі й несвідомі; і сподоби мене неосудно причаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь».

«Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і цілування не дам Тобі, як Іуда, але, як розбійник, визнаю Тебе; пом'яни мене, Господи, у Царстві Твоїм».

Зміст Причастя (Тіла і Крові Господньої).

В 11 главі Першого Послання до Коринтян апостол Павло змальовує типову для коринтян ситуацію, яку особисто розбирає та підводить підсумок братньою настановою: "Тому, брати мої, як сходитеся їсти, очікуйте один одного. Якщо хто голодний, нехай їсть удома, щоб ви не сходилися на осуд". Дехто тут побачив «Причастя для зцілення душі і тіла», «Причастя для спасіння», «щоб вірні не їли Тіло Христове, як звичайну їжу» і т.д…

Уважно читаємо, про яку ситуацію говорить ап. Павло: «Крім того, коли ви сходитеся разом, то не на те, щоби приймати Господню вечерю, адже кожний, випереджаючи інших, споживає свою вечерю, тож один голодує, а інший упивається. Невже не маєте домів, щоб їсти й пити? Хіба цим ви не зневажаєте Божу Церкву і не соромите тих, які не мають? Що вам сказати? Може, похвалити вас? Ні, за це не похвалю! Адже я прийняв це від Господа і вам передав: що Господь Ісус тієї ночі, коли був виданий, узяв хліб, і поблагословивши, переломив і сказав: [Прийміть, споживайте], це – тіло Моє, що за вас [ламається]. Робіть це на спомин про Мене! Так само й чашу взяв Він по вечері й сказав: Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові. Робіть це щоразу, коли будете пити, – на спомин про Мене! Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу [цю] пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде! Так що, хто їстиме [цей] хліб і питиме Господню чашу недостойно, буде винний супроти тіла й крові Господньої! Тож нехай людина випробовує себе і так нехай їсть хліб та п’є із чаші. Бо хто [недостойно] їсть і п’є, не розрізняючи [Господнє] тіло, той на осуд їсть і п’є. Через це між вами багато хворих і недужих, і чимало тих, які впокоїлися. Бо якби ми самих себе судили, то нас би не судили. А як Господь судить, то повчає нас, щоб ми не були осуджені зі світом. Тому, брати мої, як сходитеся їсти, очікуйте один одного. Якщо хто голодний, нехай їсть удома, щоб ви не сходилися на осуд. А про решту я дам розпорядження, коли прийду» (1Кор. 11, 20-34).

«Бо хто [недостойно] їсть і п’є, не розрізняючи [Господнє] тіло, той на осуд їсть і п’є. Через це між вами багато хворих і недужих, і чимало тих, які впокоїлися» (1 Кор. 11, 29-30). Апостол Павло тут говорить про те, що дехто з коринтян влаштовував на Вечері Господній "змагання з поїдання їжі", апостол реагує на це тим, що "радить" їм не влаштовувати це на Вечері Господній, а розмірковувати про Тіло і Кров Господню. Він не говорить про зцілення Причастям болячок (хоч і хочеться нам так сприймати - але це не автентичне розуміння цього місця Писання), а лише про те, що з тих людей, які не розмірковують про Тіло і Кров Господню, немало стають хворими, але це не означає зворотнє - що Тіло Господнє є "ліками для тіла". Що значить "розмірковувати про Тіло Господнє"? Це значить розмірковувати про Хрест, Воскресіння, Жертву, Викуплення. Чи багато хто з нас про це розмірковує під час Євхаристії? Дуже мало, багато просто підходить до Чаші з "мантрою" в голові "про зцілення душі і тіла". Багато що могла б змінити справжня "загальна справа" - Літургія, коли б "тайні" розмірковування Евхаристійного Канону явно почали б осмислюватись усією спільнотою вірних.

Ап. Павло не повчає коринтян розуміти Тіло і Кров Господню, як такі собі "пігулки" для "зцілення душі і тіла", а стверджує, що цим Спомином коринтяни мають звіщати смерть Господню і очікувати Його пришестя, а не приймати Христові Тайни, що містять в собі "силу для спасіння". Він вчить розмірковувати за Вечерею Господньою над Жертвою Христовою та Викупленням, умовою участі в Вечері Господній має стати для коринтян єднання народу Божого, момент Вечері Господньої для кожного має стати важливим: вірний має налаштуватись, вести себе відповідно до перебування за Вечерею Господньою, до Тіла Господнього, Яке приймає (також допомагати бідним).

Онлайн Літургія

Поки йдуть богословські спори про можливість онлайн Літургії, важливим є одне уточнення.

Предстоятель відповідає за якість вірних, це лежить на його совісті. Тому така Літургія не може бути загальнодоступною, мають бути підключеними до неї люди, за яких відомо, хто вони такі: саме такі люди були за Тайною Вечерею (учні з Вчителем - Ісусом Христом), з перших християнських зібрань якість людей, які приймали участь в Вечері Господній, контролювалась на досить серйозному рівні. Така Літургія не має бути на загал - це не оновлення, не літургійне відродження, а те саме, що ми зараз бачимо в соборах, де гуляє вітер разом з людьми, які входять-виходять під час служби. Ми не маємо права просто додати до магічного розуміння «богослужіння» чи «причастя», ще "магію-онлайн", на кшталт «звичайний магазин» (храм) / «інтернет-магазин» (богослужіння онлайн).

Висновок

Чи є сучасна практика звершення Літургії наближеною до Тайної Вечері чи Літургії апостольських спільнот? Там всі знали одне одного, невимушено себе поводили, всі були учасниками (причасниками), спілкувались між собою поза сакраментальним пасхальним дійством чи дійством Спомину, місце та час Літургії не були "проходним двором". Це - "там". Можливо прийшов час наблизити "там" до "тут", чи "тут" до "там"? Відповідь за нами.

Євхаристія - апогей життєдіяльності християнської спільноти, центром життя якої є Христос. Євхаристія може стати буденною справою і може - центром життя спільноти. Кожен з цих варіантів є однією з двох крайностей. Єднання з Христом має відбуватись протягом всього життя, християнська спільнота не зосереджена на спільних молитвослов'ях, богослужінні чи Причасті, а зосереджена на єднанні з Христом. Апогей (Євхаристія) не буде апогеєм (пункт призначення) без самого єднання з Христом (шлях). Якщо люди "єднаються" лише за Чашею - це зібрання, а не спільнота, ці люди не цікаві один одному, не приймають участь в житті один одного. Якщо люди не цікаві один одному і не спілкуються один з одним - тим більше вони самі не здатні зібратися разом для спільної молитви, не кажучи вже про спільну допомогу "чужим".