Причащати лжицею почали досить пізно, з кінця ІХ століття – інтернет-видавництво Церкваріум
30
Пт., жовт.

Причащати лжицею почали досить пізно, з кінця ІХ століття

Церква і коронавірус

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Зауваження щодо практики причастя та того, як вона змінювалась протягом історії

Джерело: Facebook

Автор – архімандрит Кирило (Говорун)

Один знайомий літургіст склав коротку, але ясну довідку про практику причастя у Візантії, з якою ділюся, бо її підтверджують і мої дослідження на цю тему.

У стародавній Церкві, як на Заході так і на Сході, вірні причащалися під двома видами, приймаючи Тіло Христове в руки і Св. Кров з Чаші. У перші століття християнства віруючі також несли Св. Причастя додому, (але тільки Тіло Христове, а не Св. Кров), і самі причащалися вдома у будні дні, коли не відправлялася Літургія і у всяких надзвичайних випадках. Це питання досліджено о. Робертом Тафтом, у шостому томі його «Історії Літургії Св. Іоанна Златоуста» (англ.). Російською ж мовою з історією розвитку чину Літургії можна ознайомитися у розлогій статті Православної Енциклопедії, «Євхаристія» (т. XVII, стор. 533-696).

Так віряни у Візантії продовжували причащатися і до кінця VII ст.: окремо з Чаші, а потім брали Тіло Христове в руки, складаючи руки хрестоподібно, як ми складаємо, приймаючи благословення. Це видно з 101-го правила Трульського Собору (690/691 рр.). У VII ст. миряни також продовжували подавати собі Св. Дари поза храмом. Втім, до цього часу виникли деякі зловживання цією практикою, про що свідчить 58-е пр. того ж Трульського Собору, яке забороняє вірянам причащати себе, «коли є єпископ, або пресвітер, або диякон», тобто у храмі.

З кінця IX ст. до кінця XI ст. в Візантії відбувається поступовий процес переходу до нового способу подачі причастя вірянам: не у руки, а прямо в уста. Чому? Тафт вважав, що через побоювання зловживань, хоча немає будь-якої соборної постанови чи указу, який пояснює такий радикальний відступ від основних (тайно-) дій, заповіданих Спасителем: і їсти, і пити – окремо.

В результаті реформи способу причащання мирян, лжиці стали використовувати не відразу і не скрізь, а священнослужителі вручну мокали Св. Хліб в Св. Кров, і потім вкладали його в уста причастника. Від цього способу відмовилися через негативну символіку, пов'язану з Іудою, який вмочив хліб в солило і т.д. Безперечні свідчення про використання лжиці для причастя вірян на Візантійської літургії з'являються тільки з середини XI ст.. Хоча і в XII в. подекуди в Візантії ще причащали мирян під двома видами.

У будь-якому випадку до XII в. причащання вірян лжицею досить поширилося в Візантії, і в цю епоху лжиця вперше згадується в містагогічних тлумаченнях на Божественну Літургію. А саме, в Commentarius liturgicus псевдо-Софронія і в De sacra liturgia, що приписується Іоанну Постникові. Коментатори приписують лжиці символіку «кліщів» пророка Ісаї (Іс 6: 6-7): «І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений».