Онлайн-трансляції богослужінь і онлайн-служіння Церкви – інтернет-видавництво Церкваріум
30
Пт., жовт.

Онлайн-трансляції богослужінь і онлайн-служіння Церкви

Церква і коронавірус

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Плюси-мінуси, в чому відмінність

Джерело: Відкритий Православний Університет

Автор - протоієрей Георгій Коваленко

Виступ (відредагований і доповнений) на онлайн-вебінарі "Типікон і сучасність: сповідь і причастя у часи пандемії" у Київській православній богословській академії 12 травня 2020 року.

Моя тема — це трансляція богослужінь онлайн і онлайн-богослужіння Церкви. Тому я одразу хочу наголосити, що трансляція богослужінь онлайн і онлайн-богослужіння — це різні речі. Пояснити, можливо, таку складну річ я спробую в євангельський спосіб на дуже простому прикладі. Майже притчею, але дуже сучасною.

Всі знають про службу таксі Uber. Є три етапи, як Uber змінює реальність ринку таксі в будь-якому місті, куди воно заходить.

  • Спочатку Uber заходить як одне з таксі, нове таксі, і користувачи та учасники ринку сприймають Uber як звичайне таксі.
  • Але потім, завдяки додатковим послугам, які роблять їх роботу і можливість користатися їх послугами більш технологічно, більш зручно і більш надійно і навіть спостерігаючи за рухом Вашого таксі, Uber фактично змінює правила гри.
  • І на третьому етапі вже інші служби таксі працюють, як Uber.

Таким чином, таксі взагалі виглядає інакше, ніж декілька місяців до цього.

Вибачте за таке порівняння, але знов пошлюся на те, що Господь, пояснюючи важливі речі, говорив притчами, наводив дуже прості і дуже зрозумілі слухачам приклади.

Тепер давайте подивимося на те, що відбувається зараз із нашими богослужіннями.

  1. Перший етап — це звичайне богослужіння транслюється.

Ми вже звикли до цього. З 90-х років відбуваються трансляції богослужінь Різдва і Великодня на центральних каналах. А десь, як от в Преображенському соборі в Києві вже близько 10 років, трансляція богослужінь ведеться в постійному режимі. Ці трансляції сприймалися донедавна як додаткова функція для особливих категорій людей — хворих в лікарнях, стареньких немічних вдома, точніше тих, хто не може прийти (є багато категорій). Або це сприймалося як ознака дуже сучасного храму. Але 2020 рік і COVID-19 усе змінив, і трансляції стали масовим явищем. І ми побачили іншу тенденцію. І вже можемо аналізувати її інакше.

Якщо раніше ми говорили про те, що віруючі все одно будуть ходити у храми, що традиційним віруючим ці трансляції не потрібні, то тепер ми чітко знаємо, що на цей Великдень саме воцерковленим віруючим трансляції богослужінь були дуже потрібні. І саме вони (скажу жартуючи) молилися за те, щоб у них був гарний зв'язок і стабільний інтернет.

  1. Другий етап - трансляція богослужіння змінює богослужіння.

Але, коли ми подивимося на ці трансляції, то побачимо, що вони змінюють наші уявлення про богослужіння. Тому що трансляція дає можливість більше побачити. Добре це чи погано? Якщо б це було погано, то в наших храмах ніколи б не з’явилися розписи, різьблені позолочені іконостаси, наші богослужбові хороводи з виходами/входами, розмаїття найкрасивіших піснеспівів тощо. Тобто насправді зовнішня сторона присутня і в нашому богослужінні, навіть у традиційному.

Проблема, яка виникає під час трансляції: що показувати і як показувати?

І тут ми ще на порозі певного осмислення, бо ця наша трансляція вже не просто данина моді чи урочиста подія раз чи два рази на рік, а відбувається в постійному режимі.

Вже маємо два типи зйомки під трансляцію:

  • Трансляція з операторами і переносними камерами. Таким чином здійснювали трансляції великодніх, різдвяних богослужінь на центральних каналах.
  • Трансляція зі стаціонарних камер, якими обладнаний храм. Наприклад, Преображенський собор в Києві обладнано саме стаціонарними камерами.

І я маю сказати, що особисто мені дивитися більш статичну картинку і не бачити «блукаючих» в пошуках кадру операторів ближче, ніж постійно бігати разом з оператором чи режисером по богослужінню.

Проблема: З почату 2000-х років я багато коментував трансляції богослужінь. І те, що мене дуже хвилювало, турбувало і навіть дратувало, — це «безумні очі» оператора чи режисера. Коли людина не розуміє, що відбувається, коли людина знімає все, що їй здається красивим, прекрасним, але це не прив’язано до реального богослужіння.

Перспектива — це «розумні очі». В нас був досвід створювати цілі режисерсько-операторські групи під трансляції, був досвід безпосередньої допомоги режисерам трансляції. І зараз, я думаю, до цього приходять ті, хто організовує трансляції: біля пульту чи з камерою має бути людина, яка розуміється на тому, що відбувається, в якій  послідовності і де головне.

І тут має відбуватися зміна. Бо, якщо є онлайн-трансляція, то і саме богослужіння має враховувати те, що ведеться зйомка. І таким чином максимально бути дружнім для роботи камер, операторів і, врешті-решт, комфортним для очей і розуму глядача.

Невикористані можливості

З іншого боку, технології дають більше можливостей інтерактиву. Зараз ми використовуємо тільки лайки (в смислі Like ) і лайки (в сенсі коментарів, коли ми можемо або полаятися або подякувати за богослужіння). Але насправді сама технологія, яку ми використовуємо, дає набагато більше можливостей. І тут дійсно звичайні богослужіння мають відбуватися з урахуванням трансляції. І трансляції з технологічними можливостями в певний спосіб змінюють богослужіння.

«Плюси» і «мінуси» трансляцій

Ще трошки зупинюся на тому, які є «плюси» і «мінуси» в трансляції. Можна про це говорити годинами. Але зараз я коротко, буквально кілька тез.

- По-перше, величезний плюс. Вперше за тисячоліття, навіть більше, ми можемо виконати те, що було за апостольських часів, — всі разом зібрані в одному місце, на одне і те ж. Це можливість, як за часів першої Церкви, всім бути на богослужінні разом зі своїм єпископом або, навіть, з Предстоятелем Церкви. І ми побачили, що якраз лідерами трансляцій по переглядах були саме трансляції богослужінь Предстоятелів Церков. Сотні тисяч, а на Великдень, можливо, й мільйони, людей були разом безпосередньо в одному місці, в один час. Правда, це місце було віртуальним для тих, хто дивився. Але це було реальне богослужіння, яке транслювалося онлайн.

- «Мінус», і можливо, трошки «плюс» (для подальшого розвитку і місцевих богослужінь і трансляцій), це те, що богослужіння починають оцінювати і порівнювати через критерії суто естетичні, зовнішні. Також є спокуса «поблукати» богослужіннями, як по каналах, «поклацати» по богослужіннях. Знову ж, сам тип трансляції не спонукає до молитви, а, скоріше, до перегляду.

- З іншого боку, великий «плюс», що зробити трансляцію дуже просто. Навіть з невеличкого храму, де є мобільний телефон і стабільний інтернет, можна робити трансляції. Але чи потрібно? — це величезне питання, але я не буду тут зупинятись.

Інша історія, коли немає стабільного інтернету — неможлива трансляція. Але можливо поєднувати онлайн і реальність. І це можливо і дуже важливо. Священник місцевої парафії може рекомендувати, яку трансляцію переглядати, чи давати посилання, чи радити щось своїм парафіянам. А потім доповнювати цей онлайн реальною участю в таїнствах. Я в кінці про це буду говорити і наведу реальний приклад.

- «Плюс»: Наші трансляції і технологічні речі дають більше можливостей для просвіти, для пояснення богослужінь, але це не той спосіб, коли просто коментатор щось фоном говорить, забиваючи піснеспіви і фактично перебираючи на себе основну увагу. Тут треба застосовувати інші технологічні можливості, які ми маємо.

- «Мінус» і це побачили ті, хто реально намагався дивитися трансляції цьогоріч під час Великого посту: непросто молитися перед телевізором або перед монітором. Це дуже непроста річ, і з тут теж треба напрацьовувати певні традиції.

Маленька пропозиція: можливо, потрібно щось на кшталт віртуального іконостасу, щось нерухоме на екрані або постійна іконка Христа чи свята в лівому чи правому куточку як логотип каналу (до речі, які теж називають іконками, невипадково, напевно, для нас). Щоб людина могла зосередитися на чомусь коли потрібно і не відволікалася, а не просто «бігала» разом з камерою, переключаючись з кадру на кадр… Це теж треба обговорювати.

- «Плюс», і ми про це вже говорили, в тому, що все видно набагато краще, і видно те, чого віряни зазвичай ніяк не можуть побачити, коли просто присутні в храмі.

- Але, одночасно, «мінус» — видно, як себе веде духовенство у вівтарі, як ведуть себе церковнослужителі: як вони ходять, розмовляють, сміються, чухаються і багато іншого. Тобто по факту священнослужителі ще не враховують того, що їх знімає «прихована камера». Це теж певна культура, естетика, якій треба вчитися. Тим священникам, які роблять трансляції, я раджу хоч раз подивитися ефір. Вони багато цікавого про себе збоку побачать. Бо зазвичай у нас одні служать, інші транслюють, треті дивляться. І от тим, хто служать, дуже важливо на себе подивитися хоча б раз з боку. Це вас дуже змінить.

Можна продовжувати, але це тема для окремої професійної дискусії.

  1. Третій етап - поява онлайн-богослужіння і інших онлайн-служінь.

Наступний можливий етап розвитку — створення чи поява іншого типу богослужіння, онлайн-богослужіння. Або поруч із трансляціями богослужінь виникають і стають традиційними інші онлайн-служіння Церкви. Не треба концентруватися тільки на онлайн-трансляції богослужінь. Насправді онлайн дає можливість розвивати і інші служіння Церкви, які ніколи не замінять традиційне богослужіння, де є безпосереднє спілкування, чи дотик, чи обійми, чи причастя від однієї чаші… Але в онлайні є інші можливості і їх треба використовувати Церкві.

Знову я спробую розділю кілька речей і скажу, що це багато в чому про майбутнє, але світ змінюється дуже швидко і дещо з майбутнього існує або створюється вже сьогодні. Повторюся, що треба відрізняти трансляцію богослужіння онлайн від онлайн-богослужіння. Онлайн-трансляція  - це трансляція того, що відбувається в реальності. Вона дає можливість долучитися до того, що є в реальності за допомогою трансляції.

Інше — віртуальна реальність як така. Я думаю, що ми, можливо ще за нашого життя, яким би дивним чи неймовірним це нам всім сьогодні не здавалося, але побачимо віртуальні храми, куди можна буде потрапити лише через засоби віртуальної реальності (окуляри, костюми тощо). Я думаю, що це в принципі можливо, і над цим починати думати треба вже зараз.

Але ще є те, що називається змішаною реальністю, коли віртуальне поєднуються з реальним. Це те, що ми маємо навчитись робити під час богослужінь вже зараз. Є таке поняття як доповнена реальність, коли реальність у онлайні доповнюється додатковими функціями і можливостями. І тут великий простір для творчості під час трансляції наших богослужінь. Це і «віконця» додаткові з тією самою іконою свіа, якісь текстові пояснення, вказівки тощо. Тобто те, що зможе зробити нашу онлайн-трансляцію більш просвітницьки насиченою. Хочемо ми того чи не хочемо, подобається нам це чи ні, але якщо людина біля телевізора чи монітора ком’ютера, вона звикла, що картинка змінюється, віконця закриваються/відкриваються. Це інший тип сприйняття. Коли людина зайшла у храм, від усього відсторонилася, вона може стояти спокійно, дивитися в одну точку. Але коли людина біля телевізора чи біля комп’ютера, у неї включаються інші механізми сприйняття інформації. І ми можемо наповнити простір її екрану просвітницькою інформацією, яка або буде допомагати їй зосереджуватися (подібно до виголосу диякона «Будьмо уважні!» під час звичайного богослужіння), акцентувати увагу, не відволікатися і пізнавати все те, що знаємо про богослужіння ми, священнослужителі і богослови, і дуже рідко розповідаємо своїм парафіянам.

А є й інша сторона — так звана доповнена віртуальність. І ось тут поєднання онлайн-трансляції богослужіння з реальним причастям — це те, що вже сьогодні можна робити. Насправді, ми всі можемо подивитися трансляцію але не можемо причаститися через екран. І тут місцевий священник може організувати доставку причастя тим парафіянам, для кого це важливо і потрібно.

Наприклад, мій особистий досвід Великоднього причастя цього року. У Великий четвер я звершив в самоізоляції богослужіння, в кінці якого, за тією самою традицією як всі священики готують «запасні» дари, підготував причастя для своїх постійних парафіян. Я розробив цілу технологію «благочестивої» упаковки з урахуванням легкої та екологічної утилізації. Перед цим протягом кількох днів я списувався в месенджерах зі своїми постійними парафіянами, для кого причастя на Пасху є важливим, повідомляв кожного особисто, пояснював як все буде відбуватися, відповідав на запитання. Я вибудував собі маршрут і таймінг, щоб люди знали о котрій приблизно я під’їду. Я купив паперові пакетики для заварювання чаю, в які поклав кожну часточку причастя. Потім я це поклав у пакетик із целофану, який потім може використовуватись для різних святих дрібничок. А сам паперовий пакетик можна спалити навіть у квартирі без жодних проблем.

І, відслуживши у Великий четвер літургію, я потім 5 годин по місту розвозив (у масці і рукавичках) своїм парафіянам святе причастя, щоб вони змогли в пасхальну ніч подивитися трансляцію і причаститися. Я ще зробив і розіслав особливе послідування молитов для тих, у кого з якихось причин не буде трансляції.

Таким чином, Великодня онлайн-трансляція була доповнена реальною можливістю причаститися. По факту, це доповнена віртуальність, коли реальним причастям можна доповнити онлайн-трансляцію богослужіння. В селах і невеличких містечках все може бути набагато простіше (бо не треба їздити десятки кілометрів по великому місту, оминаючи пробки) і інакшим, наприклад, там де храм не закритий, парафіяни можуть протягом дня підходити для індивідуального причастя з дотриманням усіх рекомендацій МОЗ і традицій Православної Церкви.

Але онлайн-служіння Церкви — це не тільки і не стільки онлайн-богослужіння чи трансляції. Це можливість спілкування, проповіді. Це можливість онлайн-агап. Якщо ми не можемо після служби пити каву чи чай разом, ми можемо зустрічатися в ZOOM щоб поспілкуватися, кожен зі своєю кавою.

Це можливість онлайн-читання і тлумачення недільного Апостола і Євангелія. Наприклад, у мене цьогоріч був досвід онлайну Страсного тижня день за днем. До півтори тисячі переглядів збирали відео, на яких ми читали Святе Письмо про події кожного дня перед Воскресінням і тлумачили це протягом півгодини—сорока хвилин. І я це робив таким чином, щоб моя трансляція завершилася до початку онлайн-трансляції служби з Михайлівського. Тобто таким чином я це поєднував і після спільного читання Святого Письма, запрошував людей на перегляд трансляції богослужіння.

Знову ж, технології відкривають можливості для онлайн-просвіти і онлайн-освіти: це Facebook-групи, події в Facebook, ZOOM-зустрічі, трансляції, YouTube-канали, Googleclassroom (хоч  Google і проти надання послуг релігійним організаціям, але треба їх переконувати робити виключення для недільних шкіл) тощо.

P.S. Замість висновку (мій пост у Facebook)

Коли відбувався цей вебінар і я робив свою доповідь, то онлайн-літургія о. Игоря Савви ще не була топ-темою для обговорення. Можливо, це мінус для тих, хто зараз просить мене прокоментувати цю подію, а я не хочу робити це поспіхом. З іншого боку, цей виступ, ніяк не пов'язаний з емоційним обговоренням минулого тижня і говорить не про конкретний випадок, а про тенденції і перспективи розвитку богослужінь у співпраці з технологічними можливостями.
Але, щоб не здавалося, що я ухиляюся від дискусії, скажу коротко: я за те, щоб в нашій Православній Церкві України були можливі дискусії і літургічна творчість віталася; я пропоную не протиставляти одне одному, а розрізнити - традиційні форми богослужінь, трансляції богослужінь і онлайн-богослужіння. Перше вже сформоване і нікуди не зникне, а от друге і трете - це те, що буде розвиватися і потребує творчості, вивчення і обговорення. І добре, що цей процес вже розпочався.