24
Пт., трав.

РПЦ і ОРВЕЛЛ: Назва спотикання. Ч. 1

Спецтеми

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

25 років ієрархи УПЦ переконували, що єдність з Москвою і Московським престолом – є святою і вкрай важливою. Коли ж влада України закріпила це законом – раптом почалися рішучі протести і зречення від цього святого.

Володимир Мельник

Чверть століття ієрархи УПЦ переконували, що єдність з Москвою і Московським престолом – є святою і вкрай важливою. Запевняли, що готові постояти трохи не до смерті в ім'я того, щоб бути у Московському Патріархаті, згадка про який постійно підкреслювалася. Священноначалля РПЦ і політики РФ багаторазово повторювали «РПЦ на Україні» та за всі роки ніхто з ієрархів УПЦ не протестував проти цього, навпаки ‒ підтримували. Коли ж влада України фактично повторила те ж саме і закріпила у назві Церкви те, що на думку самих ієрархів «свято і непорушно», то раптом почалися рішучі протести і зречення від цього святого. Спробуємо розібратися в тому, що насправді відбувається.

20 грудня Верховна Рада України прийняла законопроект № 5309 , що вимагає від релігійних організацій, що входять до структури, керівний центр якої знаходиться в державі, яка здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину територій України, вказувати у своїй назві приналежність до цього центру.

У вказуванні закордонного релігійного центру немає нічого незвичайного і вже тим більше ганебного. Більш того, саме релігійні організації підкреслюють свою адміністративну та/або канонічну єдність з власним центром. Так, наприклад, в Україні діють Російська Старообрядницька Православна Церква, яка вказує на приналежність саме до Росії, а не до іншого центру старообрядництва ‒ Румунії (м. Браїла); Українська єпархія Вірменської Апостольської Церкви має свій центр у Вірменії; Римо-Католицька Церква України вказує на свій центр у Римі. Діють так само, Українська Лютеранська Церква (з центром у Києві) і Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква, з центром в Одесі. Остання фактично незалежна, але духовно пов'язана саме з Німеччиною, а от діюча Корейська Християнська Методистська Церква, відповідно, пов'язана з Кореєю. І віруючі цих церков аж ніяк не соромляться свого духовного та/або адміністративного центру і цінують цю єдність.

  1. Положення УПЦ мовою офіційних документів

Цілком логічно і природно, що відповідна єдність зі своїм центром для УПЦ закріплена в статутних документах УПЦ і РПЦ, які прямо говорять, що УПЦ є частиною РПЦ і підзвітна їй. Наведемо деякі пункти:

  • УПЦ є частиною РПЦ: УПЦ є самокерованою частиною РПЦ (Р.І. п.5. статуту УПЦ) і з’єднана з Помісними Православними Церквами через РПЦ (Р.І. п.3. статуту УПЦ).
  • Пріоритет Предстоятеля РПЦ: Ім'я Патріарха Московського поминається в усіх храмах УПЦ перед ім'ям Предстоятеля УПЦ (Гл.X. п.6. статуту РПЦ). Предстоятель УПЦ благословляється Патріархом Московським (Р.V. п.2. статуту УПЦ, Гл.X. п.5. статуту РПЦ).
  • Пріоритет Соборів РПЦ: Собор УПЦ зобов'язаний зберігати канонічну єдність з РПЦ (Р.II. п.6.Б. статуту УПЦ). Архієрейський Собор УПЦ діє на підставі постанов Архієрейських Соборів РПЦ (Р. п.5. статуту УПЦ). Собор УПЦ зобов'язаний втілювати рішення Помісних Соборів РПЦ (Р.II. п.6.В. статуту УПЦ). Рішення Архієрейського і Помісного Соборів РПЦ є обов'язковими для УПЦ (Гл.X. п.10. статуту РПЦ).
  • Затвердження адміністративних рішень УПЦ: рішення про утворення або скасування єпархій, що входять до УПЦ повинні затверджуватися Архієрейським Собором РПЦ (Гл.X. п.8. статуту РПЦ). Статут УПЦ схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі (Гл.X. п.3. статуту РПЦ).
  • Судове верховенство РПЦ: Суд Архієрейського Собору РПЦ є церковним судом вищої інстанції для УПЦ (Гл. п.12. статуту РПЦ).
  • Обов'язкова участь у Соборах РПЦ: Архієреї УПЦ є членами Архієрейського та Помісного Соборів РПЦ (Гл.X. п.9. статуту РПЦ) і не можуть відмовитися від участі у соборних засіданнях (Гл.III. п.15. статуту РПЦ).

Власне, у самій РПЦ часто не приховують, що УПЦ є частиною РПЦ. Так, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) РПЦ і постійний член Синоду митр. Іларіон (Алфєєв) стверджує: «Українська Православна Церква Московського Патріархату входить до Російської Православної Церкви». І в іншому інтерв'ю уточнює: «для Російської Православної Церкви ні Україна, ні Білорусь, ні Молдова, ні інші країни, що входять у зону її канонічної відповідальності, не є іншим простором. Вони входять до Російської Православної Церкви».

Часто рішення для УПЦ спускаються зверху. Так, наприклад, на засіданні Синоду РПЦ 14 вересня 2018 року, коли обговорювалася доля УПЦ, Патріарх Московський Кирило, прямо повідомив предстоятелю УПЦ митр. Онуфрію: «Ми будемо мати дискусію на Синоді і потім, Ваше Блаженство, проінформуємо Вас про її результати», тобто повідомлять про те, яке Синод РПЦ прийме рішення про долю УПЦ, і про те, як вона повинна поводитися. Здавалося б, обуритися повинен був не тільки митр. Онуфрій, а й інші ієрархи, нагадати Патріарху, що УПЦ «повністю незалежна від Москви». Але цього не відбувається. Зрозуміло, на вивісках УПЦ не забувають вказувати що це Московський Патріархат. Предстоятель УПЦ теж спокійно підписує статути єпархій зі згадуванням Московського патріархату, не вимагаючи жодних виправлень.

УПЦ у світовому Православ'ї сприймають так само – просто як «єпархії РПЦ в Україні». Більш того, і Вселенський Патріарх неодноразово на цьому наголошував на протязі десятиліть. Так, 2 серпня 2000 р. Патріарх Варфоломій у своїй відповіді на звернення Архієрейського Собору УПЦ (28 липня 2000 р.), зауважує, що (а) воно було направлено «всупереч встановленому порядку, де ієрархи спілкуються через своє керівництво» (тобто, Московського Патріарха), (б) Звернення було прийнято «на зборах (а, вочевидь, не на Соборі або Синоді) 35 єпископів України». (в) звертається до Предстоятеля УПЦ як до простого архієрея: «Ваше Преосвященство», а не як до Предстоятеля Церкви («Ваше Блаженство»). Так само сприймають УПЦ і в інших Помісних Церквах ‒ «РПЦ в Україні». У недавньому інтерв'ю, ієрарх Сербської Православної Церкви єпископ Бачський Іриней (Буловіч), який є симпатиком РПЦ також нагадав, що УПЦ «знаходиться у підпорядкуванні Московського Патріархату».

Саме як РПЦ в Україні сприймає УПЦ і влада Росії. Наприклад, прес-секретар Президента РФ Дмитро Пєсков, відповідаючи на питання про причини екстреного скликання Ради безпеки РФ 12 жовтня 2018 пояснив: «Ви знаєте, що є Російська православна церква на Україні і, звісно, рішення, які обговорювалися у Стамбулі у Вселенському патріархаті, так чи інакше здатні вплинути на життя РПЦ на Україні. Ця тема якраз і обговорювалася». Президент РФ Володимир Путін під час прес-конференції також назвав УПЦ саме «РПЦ на Україні»: «Російська Православна Церква Московського Патріархату в Україні». А ось глава МЗС РФ менш прямолінійний, хоча і він, згадуючи про УПЦ, завжди уточнює, що ця церква саме Московського патріархату. І знову жодних протестів з боку ієрархів УПЦ, ніхто не виправив іноземних політиків, які втручаються в справи Церкви.

  1. «Єдність УПЦ з РПЦ нерозривна і свята. Постоїмо за Російський мир!»

Чверть століття ієрархи УПЦ переконували самі себе і всіх навколо, що єдність з Московським престолом є святою. Більш того, самі ледь не наввипередки змагалися хто з них більше «зберігає священну єдність» з РПЦ. Запевняли, що всі вони готові постояти ледь не до смерті в ім'я того, щоб бути у Московському Патріархаті, звісно ж, не забуваючи закликати насамперед інших «постояти до смерті» заради цієї єдності.

Ці ж запевнення «священної», «богозаповіданої» і «нерозривної» єдності УПЦ з РПЦ звучать постійно у визначеннях Соборів, доповідях, інтерв'ю, конференціях і на хресних ходах. Так, наприклад, Архієрейський Собор УПЦ і Собор УПЦ 8 липня 2011 року постановили: «Члени Собору УПЦ ще раз підтвердили молитовну і канонічну єдність з РПЦ, через яку УПЦ з'єднана з усіма Помісними Православними Церквами». У 2013 році митр. Антоній (Паканич) зачитує доповідь на Архієрейському Соборі РПЦ, в якій знову підкреслює цей зв'язок: «Собор також підкреслив, що УПЦ зберігає молитовну і канонічну єдність з РПЦ, через яку вона перебуває в єдності з усіма Помісними Православними Церквами (Визначення Собору, п.3)». Для посилення цієї єдності 27 липня 2009 року в Києві засідає Священний синод РПЦ. У релізах окремо підкреслювалася мета: «Тим сам підкреслюється важлива роль Києва для російського православ'я і нерозривна єдність з Російською Православною Церквою, що історично склалася з моменту хрещення Русі».

Ієрархи наввипередки закликають зберігати цю «святу єдність». Так, наприклад, глава ВЗЦЗ РПЦ митр. Волоколамський Іларіон (Алфєєв) закликає зберігати єдність УПЦ з РПЦ: «богозаповідана єдність, яка народилася у хрещальній купелі святого князя Володимира, народилася на Дніпрі і поширилася на всю Святу Русь – Велику, Білу і Малу – ми повинні зберігати, пам'ятаючи про заповіти наших вчителів преподобних і богоносних отців, що просіяли у землі російській». Митрополит Тульчинській Іонафан (Єлецьких) ще більш конкретний, наставляє «мати рятівний послух Святішому Патріарху Московському». А постійний член Священного Синоду УПЦ митр. Одеський Агафангел стверджує: «Ми всі, православні єпископи, духовенство та віруючі УПЦ МП, віддані єдності з РПЦ», і взагалі вважає, що «єдність УПЦ з Матір'ю ‒ РПЦ є непорушною істиною, що не терпить ніяких змін».

Доповіді митр. Агафангела взагалі дуже примітні. Так, наприклад, на XII Всесвітньому Російському Народному соборі (міжнародна громадська організація, заснована під егідою РПЦ з метою єднання російського народу), що пройшов у Храмі Христа Спасителя під девізом «Майбутні покоління – національне надбання Росії», владика Агафангел у своїй доповіді «Церковна єдність – майбутнє Святої Русі» у черговий раз запевняє, що УПЦ і РПЦ єдині і закликає зберігати цю єдність: «Ця єдність має бути збережена нами для майбутніх поколінь, бо тільки у церковній єдності є надія для майбутнього нашої неподільної Святої Русі. [...] Соборність Російського миру ґрунтується на церковній єдності». Доповідач йде ще далі, проголошуючи РПЦ такою, що «утримує» чистоту православ’я у Всесвіті: «Ставиться мета [...] нанести нищівний удар по РПЦ як такій, що утримує, не тільки у зовнішньому світі, але навіть всередині Вселенського Православ'я є охоронницею непошкоджених святоотцівських підвалин, традицій і канонічних норм. Адже відрив Української Православної Церкви від Московського Патріархату – це розкол Російської Православної Церкви практично навпіл».

В іншій своїй доповіді владика Агафангел ще більш ясно говорить про політичний сенс цієї «богозаповіданої єдності російського й українського народів у лоні єдиної Російської Православної Церкви»: «Спроби зруйнувати церковну єдність Росії та України є не чим іншим, як грубим і, що найважливіше, свідомим нехтуванням основ Великого договору про дружбу, співпрацю і партнерство» (мається на увазі політичний договір між Російською Федерацією і Україною). Василь Анісімов, тоді будучи керівником прес-служби УПЦ ще більш очевидно бачив нерозривний зв'язок УПЦ з РПЦ чи навіть з владою Російської Федерації. Так, в одному зі своїх інтерв'ю він згадував: «Я, коли бував у той час у Російському посольстві, питав і у посла, і у працівників: чому ви ніяк не реагуєте?» (Через нібито переслідування «за історичну єдність з Російською Православною Церквою» – В.М.).

Періодично відбуваються збори духовенства і віруючих в єпархія для підкреслення «єдності з Російською Православною Церквою», проводяться хресні ходи з цією ж метою. Недавній флешмоб з присягами, що пройшов по єпархіях УПЦ, про те ж саме – про єдність з РПЦ.

Деякі навіть оспівували цю єдність у віршах. «О, Русь! Ти триєдності Божого на цій землі є знак!», – вигукує митр. Тульчинський Іонафан (Єлецьких), уподібнюючи «єдність трьох народів» Святій Трійці. Серед віршів владики Іонафана можна знайти і таке визнання в любові:

Боже великий, Боже единый,

Нашу Россию навеки храни!

Ты - наш Оплот святой, Царь Вседержавный!

Боже, Россию храни!

  1. «Ми сповідники і мученики за єдність з Московським престолом»

Не жаліють ієрархи і фарб для опису свого подвигу в ім'я єдності з РПЦ. Так, митр. Іонафан (Єлецьких) згадує про свій сповідницький подвиг: «Я, недостойний, був поставлений на архієрейське служіння на Україні для того, щоб захищати єдність Святої нашої Матері – Російської Церкви. І випив з чаші страждань і свою частину гонінь і наклепу». І уточнює: «Позаду двадцять років життя у незалежній Україні, явні або відкриті гоніння на УПЦ, низка переміщень з однієї кафедри на іншу [...] і триваюча завзята боротьба з колишнім митрополитом Філаретом за єдність православних українців з Московським Патріаршим Престолом».

Його колега, митр. Агафангел (Савін) й інших закликає стояти до смерті заради єдності з Московським Патріаршим престолом і сам запевняє: «Ми готові пройти цей шлях до кінця і завжди, як і наші предки, будемо з РПЦ. Народ Божий ніколи не зречеться РПЦ. Наша мета – консолідувати всі сили Церкви і суспільства, націлені на священну єдність Російського Православ'я! Загроза, що нависла над єдністю нашої РПЦ не терпить більше ніякої компліментарності, але вимагає від усіх нас безкомпромісної боротьби». Саме у збереженні адміністративного підпорядкування з Московським престолом бачить ієрарх і свою місію, і місію Церкви. Сам же великий сповідницький подвиг владики Агафангела в ім'я єдності з РПЦ його ближні описують як «приклад щоденного співрозп'яття Христу».

  1. «Вимагаємо передивитися статус УПЦ і перейменувати її в РПЦ в Україні»

До речі, ініціатива перегляду як статусу, так і назви УПЦ належить аж ніяк не депутатам Верховної Ради, а ієрархам і активістам самої УПЦ. Так, постійний член Священного Синоду УПЦ митр. Одеський Агафангел (Савін) багато років говорив про необхідність перегляду існуючого статусу УПЦ і повернення до колишнього статусу – Українському екзархату РПЦ, що передбачає звуження прав і урізання самостійності. У 2009 році на Передсоборній нараді УПЦ (МП) владика Агафангел ратував за перегляд існуючого статусу УПЦ (МП), пропонуючи скасувати статус «самостійної з правами широкої автономії» [Церкви – прим. ред.]. Не змінив він свою позицію і через кілька років. Так, на питання: «Який статус був би оптимальним для УПЦ (МП): екзархат або автономна церква?», Владика Агафангел відповів прямо: «Особисто я вважаю, що екзархат, як і було раніше», а зовсім не існуючий статус УПЦ.

Протягом багатьох років різні активісти УПЦ вимагали перейменування УПЦ у Російську Церкву в Україні. Так, у 2011 році Союз православних братств України наполягав на тому, що «Українська Православна Церква Московського Патріархату повинна повернутися до своєї початкової назви – Російська Церква». Цього ж вимагали і православні козаки, дивуючись: «Чому ми на Україні повинні ходити не до Російської Православної Церкви в Україні, а до УПЦ Московського Патріархату?». Інші провідні активісти УПЦ, Дмитро Скворцов, Ян Таксюр і інші, закликали «повернути Церкві на Україні колишній статус екзархату». Інша активістка, екс-депутат Верховної Ради Наталя Вітренко, виступаючи 29 травня 2014 р. по благословенню Патріарха Кирила у Залі церковних Соборів Храму Христа Спасителя у своїй доповіді висловила здивування «чому у назві української Церкви присутнє слово "Українська", і під оплески залу запропонувала дати їй іншу назву – «Російська Православна Церква на Україні». Цю ініціативу підтримали і присутні в залі депутат РФ Олена Мізуліна, і прот. Всеволод Чаплін, на той час керівник Синодального відділу із взаємин Церкви і суспільства Московського Патріархату.

Варто зазначити, що деякі архієреї УПЦ не стали чекати її офіційного перейменування, і вирішили змінили назву самостійно. Так сталося у Сімферопольській і Луганській єпархіях, де з вивісок зникла згадка «Української Православної Церкви», а замість цього з'явився «Московський Патріархат». Нагадаю, що правлячі архієреї обох єпархій є постійними членами Священного Синоду УПЦ.

Однак ніхто цим ієрархам і активістам не зробив догану, ніхто навіть не наважився поправити, навпаки – погоджувалися і аплодували. І ось, Верховна Рада України фактично пішла на зустріч багаторічним сподіванням ієрархів і активістів УПЦ.

 

Фото з мережі Інтернет