Рейтинг користувача: 5 / 5
Історія Польської церкви - проти її ж позиції щодо України
На фото: Відспівування покійного митрополита Варшавського і всієї Польщі Василія (Дорошкевича). Зліва направо: архієпископ Білостоцько-Гданський Сава (Грицуняк) - нині Предстоятель Польської Православної Церкви; митрополит Волоколамський Пітирим (Нечаєв) (+2003); митрополит Португальський Іоанн (Рібейро). 1997 р.
Aleksandros Romiopoulos, візантолог
12 березня 2019
Авторський переклад з грецької російською мовою
У серпні 1990 року Польська Церква прийняла у спілкування православних "архієреїв" Португалії, які були "висвячені" розкольниками-флоринітамі Еллади. Їх взяли як є - без перерукоположеній і т.д.
Отже, поляки, які мають своє церковне буття від Вселенського Патріархату, тоді порахували, що можуть прийняти розкольницьку групу так як є. Хоча вони не мають жодної компетенції вирішувати такі питання. Незважаючи на це, вони зараз звинувачують Вселенського Патріарха, єдиного, хто має право вирішення таких проблем, в тому, що він таким же чином прийняв українських розкольників.
Довідка Cerkvarium
У Португалії в 70-х роках ХХ століття існував Португальський екзархат в юрисдикції РПЦЗ, очолюваний єпископським адміністратором архімандритом Іоанном, колишнім португальським католицьким монахом Едуардо Енрико Пінту да Роша, що перейшов в православ’я в 1966 р.
В 1978 р. Роша залишає РПЦЗ та переходить до грецьких старостильників (так званий «флоринський синод» Церкви Істинних Православних Християн Греції (ІПХ) на чолі з «архієпископом Афінським і всієї Еллади» Авксентієм (Пастрасом). При цьому над арх. Іоанном (Роша) було здійснено повторні таїнства хрещення та рукопокладення. Всі очолювані Роша парафії теж перейшли до грецьких старостильників у статусі екзархату.
Саме у цій юрисдикції арх. Іоанн був пострижений під іменем Гавриїла, після чого став і єпископом Лісабонським та екзархом флоринського Синоду Церкви ІПХ Греції в Португалії.
Через календарне питання між Гавриїлом та ІПХ виник конфлікт, внаслідок якого Гавриїл зі своїми прихильниками відокремились від ІПХ та невдовзі стали шукати канонічного захисту у Константинополя. Після відмови Константинополя Гавриїл звертається до Польської православної церкви з проханням увійти до її складу в якості автономії, а весь клір та єпископат - по ікономії прийняти без перерукопокладень.
В 1990 р. Польський Синод виносить рішення задовольнити прохання Гавриїла та оголошує про об’єднання.
При цьому ані Константинополь, ані інші помісні церкви не наполягали на проведенні Всеправославного зібрання з метою канонічного вирішення цього питання, і Польська церква не узгоджувала своє рішення з іншими церквами. Крім того, ніщо не завадило полякам прийняти цих старостильників без перерукопокладень, хоча з точки зору канонів ані Гавріїл, ані інші єпископи, яких він висвятив в ІПХ, не мають апостольського спадкоємства.
Після смерті митрополита Гавриїла в 2001 р. більша частина єпископату та духовенства вийшла з-під юрисдикції Польської церкви та наразі перебуває в єдності з Константинопольським патріархатом. Ця міжюрисдикційна метушня також не узгоджувалась з ншими помісними церквами та не супроводжувалась конфліктом між греками та поляками.
