18
Нд., лист.

До яких наслідків призведе українська автокефалія?

Автокефалія

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Головною темою цього року в релігійному житті України є отримання Томосу про автокефалію. В мережі вже повно матеріалів від прихильників церковної незалежності на тему чому це добре.

Дмитро Горєвой

Києво-Печерська Лавра. Надважливий символ як для української ідентичності, так і для ідеологічного конструкту “русского міра”. Сьогодні, коли до надання Україні автокефалії залишилося зовсім мало часу, образ Лаврської ракети-дзвіниці, яку зараз контролює Московський Патріархат, і за яку Кремль буде боротися до останнього, набуває нових смислів…

 

Не менше матеріалів і від противників відходу від Москви з залякуваннями про розкол, гоніння і громадянську війну в Україні, які на їх думку настануть після ухвалення Томосу. Проте майже немає серйозних розмірковувань на тему “що ж дійсно станеться і які це матиме наслідки”. Спробую заповнити цю пустоту.

Церковні питання

Перше і найочевидніше – це необхідність об’єднання церков. Тих, що підписали звернення. Це стосується Київського патріархату та автокефальної церкви. Також до них доєднається частина Московського. Наскільки зараз відомо, підписали звернення два найбільш відомих проукраїнських єпископи цієї церкви: Черкаський Софроній та Переяславський Олександр. Об’єднання це штука не проста, адже це завжди про владу і гроші. Мудро вчинив очільник УАПЦ митрополит Макарій, який заявив що не претендує на престол. Він відмовився від власних амбіцій заради об’єднання. Не дуже красиво вчинив патріарх Філарет заявивши, що висуватиме свою кандидатуру і планує очолити церкву. В його словах читається настрій політика, що бореться за владу, а не священнослужителя. Ченцям (яким є Філарет) більше імпонує покладатися на волю Божу (або хоча б вдавати таке покладання), аніж займатись передвиборчою кампанією. З іншого боку в Філарета є безумовний талант розбудовувати адміністративні структури, що обов’язкового знадобиться при постанні нової церкви.

У очільника УПЦ-КП є величезна підтримка з боку населення, він є одним з національних лідерів. Водночас він є найбільш неприйнятною фігурою для великої кількості православних, які може і не проти доєднатись до нової церкви, але не бажають «йти під Філарета». Також і багато священників та єпископів Московського патріархату в Україні цілком не проти автокефалії і готові були б перейти, але бояться авторитарного стилю правління Філарета. Вони у своїй церкві звикли бути місцевими феодалами, які тільки номінально підзвітні Києву, а тому не хочуть входити до жорсткої вертикалі влади УПЦ-КП.

Інша проблема, вирішення якої є неочевидним – назва. Є два варіанти: або придумаємо нову або робимо, як церкви в інших країнах. Хотілося би зробити як у всіх, але (поки) так не виходить. Річ у тім, що в православ’ї прийнято іменуватись стандартно – назва країни з додаванням «Православна Церква». Наприклад: «Грецька Православна Церква», «Румунська Православна Церква» і так далі. Проте в нас вже офіційно є «Українська Православна Церква», та, яка Московського патріархату. І вона ніяк не хоче відмовлятись від своєї юридичної назви і визнати підпорядкованість Москві. Більше того, минулого року вони внесли в статутні документи правку, яка прописує, що центр цієї церкви в місті Києві. Те, що з богословської точки зору це нонсенс, нікого не хвилювало. Є звичайно шлях прийняти парламентом законопроект № 5309 і змусити їх уточнити назву, додавши «Московського патріархату». А нова церква тоді отримає собі нормальну назву – «Українська Православна Церква».

Однак це складний шлях. Є більш простий – утворити нову назву, яка до того ніким не використовувалась: Українська Автокефальна Православна Церква – Київський Патріархат. Повністю такої формули назви немає у інших Помісних, однак окремі складові присутні. Наприклад у поляків теж є вказівка на автокефальний статус, їхня офіційна назва – «Польська Автокефальна Православна Церква». Так само, як і вказівки на патріарший статус є у окремих церков. Наприклад «Московський патріархат», «Печський патріархат» (Сербія) чи «Болгарський патріархат». Так, що можна поєднати вже існуючі практики.

                                                                                            ПОТРІБНО НАПОЛЯГАТИ НА ГРОМАДСЬКОМУ КОНТРОЛІ ЦЕРКВИ.

Третє питання – Статут церкви. Якою буде нова інституція – авторитарною чи демократичною? Особисто я за останній варіант. Нам потрібно змусити церкву прийняти демократичний документ про власний устрій і суворо його дотримуватись. Інакше буде як в Росії, де в патріарха повнота влади, а всі решта його холопи. Потрібно наполягати на громадському контролі церкви. Це мають робити освічені миряни, які мають необхідну богословську освіту та розуміються на церковних справах. Треба створити в новій церкві систему стримувань і противаг, розподіливши владні повноваження між різними суб’єктами (Патріарх, Священний Синод, Помісний Собор). Крім цього має бути утворений справжній, а не фіктивний, Церковний Суд. Приклад можна брати з держави: по три кандидатури до складу суду подають єпископат, священики і миряни. Потрібна церковна децентралізація: збільшення повноважень на місця. Ну, і, звичайно, потужний департамент зовнішніх зв’язків, який би нейтралізував діяльність РПЦ на міжнародній арені.

Державні справи

Якщо хтось думає, що для влади автокефалія це тільки про рейтинги і престиж, то ви помиляєтесь. Державним органам доведеться перереєструвати статути як мінімум понад 6 тисяч юридичних осіб. І це при тому, що згідно вимог законодавства відповідь відповідні підрозділі мають надати протягом місяця. Що це значить на практиці? Левова частка цієї титанічної роботи впаде на місцеві відділи у справах релігій при ОДА. Зазвичай там за невелику (по ринкових мірках) зарплатню працює 3-7 держслужбовців. І от вони отримають сотні документів від громад. Перш за все треба уважно вичитати статут, який в середньому займає 10 сторінок друкованого тексту. Потім перевірити чи він відповідає законодавству (різноманітним положенням з різних законів та кодексів), потім перевірити правильність всіх поданих документів, занести їх в базу, підготувати проект наказу про реєстрацію та інші бюрократичні тонкощі.

Те саме впаде й на Департаменту з питань релігій при Мінкульті. Вони отримають купу документів на перереєстрацію від монастирів, єпархіальних управлінь, синодальних відділів, місій тощо. І тут, мені здається, треба посилити базу державного органу у справах релігій. Можливо навіть вивівши його з-під Мінкульту і повернувшись до моделі Державного комітету з підзвітністю обласних відділів центру. Хоча би на перехідний період, поки буде необхідно перереєструвати велику кількість релігійних організацій.

Також держава постане перед серйозним викликом з боку нової церкви. Річ у тім, що у представників цієї інституції буде дуже багато амбіцій та цілей. Як наприклад Києво-Печерська та Почаївська Лаври. У нещодавньому інтерв’ю патріарх Філарет заявив, що Лаври передадуть новій церкві. Я слабо уявляю як це може статися мирним шляхом. Вони що збираються їх захоплювати? Це ж буде просто ідеальний привід для виходу всіляких бабусь з іконками і транспарантами «Путін введи війська». Я нагадаю, що Кремль та РПЦ давно намагаються розіграти в нас релігійну карту та подати агресію як війну «уніатів та розкольників проти православних». Я не розумію навіщо їм підігрувати? Більше того – навіть якщо Лаври і перейдуть новій церкві, то хто там буде жити? Кого туди заселяти? У Київського патріархату та автокефальної церкви своїх ченців дуже мало, від слова зовсім. Нинішні насельники Лавр дуже специфічні люди і є всі підстави вважати, що вони не підтримають автокефалію, а лишаться у складі РПЦ.

Ні,  мене теж обурює, що люди, яким чужим є все українське і які топлять за «русский мир» живуть в монастирях, які є пам’ятками історії нашого народу. Однак я категорично проти будь-якого насильства чи беззаконня стосовно них. І в Київському патріархаті мали б це усвідомлювати, проте, як бачимо з інтерв’ю Святішого, не усвідомлюють. Таке враження, що вони не хочуть думати про складнощі, продумувати шляхи вирішення. Вони хочуть заснути, а потім прокинутися, коли вже буде Томос, автокефалія, всі в одній церкві та інше. Однак так не буває. В складних ситуаціях не буває простих рішень. А якщо хтось і пропонує прості рішення, то це, скоріш за все, популіст. Дуже би не хотілось, щоби церковні мужі, які покликані казати правду, бавились у популізм.

     НАМ ЩЕ ДОВЕДЕТЬСЯ «ПОВОЮВАТИ» З НОВОЮ ЦЕРКВОЮ, ЩОБИ НЕ ДАТИ ЇЙ СТАТИ МОНСТРОМ ПОДІБНИМ ДО РПЦ В РОСІЇ.

Ну і наостанок. Громадянське суспільство, яке так довго чекає автокефалії та світового визнання, має зрозуміти, що з Томосом історія не закінчиться. Вона тільки розпочнеться. І нам ще доведеться «повоювати» з новою церквою, щоби не дати їй стати монстром подібним до РПЦ в Росії.

Спеціально для rellab.org.ua