Ви будете сміятись, але Філарет йде у розкол – інтернет-видавництво Церкваріум
22
Вт., жовт.

Ви будете сміятись, але Філарет йде у розкол

Моніторинг ЗМІ

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

#Трегубов знову наздоганяє Філарета тонною критики. Бо розкольників ніхто не любить.

Джерело: Петр и Мазепа

Автор: Віктор Трегубов

Учора митрополит Філарет (який, утім, звик називати себе патріархом Філаретом, що й породило всі проблеми, про які йтиметься в цій статті) зібрав у себе людей, назвавши цю подію форумом української інтелігенції.

Чи були кількадесят його гостей справді репрезентативною групою української інтелігенції – ми поки що не можемо ані підтвердити, ані спростувати, бо не знаємо цих людей. Можливо, ви знаєте.

Але нас цікавить не склад учасників. Бо головним героєм дня був сам владика Філарет. Який на цьому зібранні прямо оголосив про намір розколоти Православну Церкву України.

А саме — зібрати 20 червня Помісний Собор, на якому проголосити наявність у країни Київського патріархату, «частиною» якого начебто є ПЦУ. А він — патріархом усієї конструкції.

Це той випадок, коли звичні спроби перекласти з церковної мови на світську дають дуже смішні аналогії. Уявіть, що президент Порошенко, не здобувши перемогу у другому турі виборів, оголосив би себе Великим князем Київським, а Україну — частиною своїх володінь. Чи якби Янукович у 2014 році проголосив себе Президентом СРСР і зібрав би в Ростові Азарова, Клименка та Олександра Чаленка, щоб денонсувати Біловезькі угоди.

Себто внутрішня логіка в таких заявах є. Але сама наявність у людини такої логіки — привід для медичного обстеження.

Зрозуміло, що ніякого поновлення Київського патріархату не буде. Буде утворення нової структури, єдиним критерієм для вступу до якої буде особиста відданість владиці Філарету і визнання його патріархом.

Втім, давайте послухаємо самого Філарета. Дякуючи доктору філософських наук, відомому українському релігієзнавцю Юрію Чорноморцю, ми маємо текст його виступу на форумі. Курсивом подаємо текст виступу, звичайним текстом — коментарі самого Юрія Павловича, який зробив якісний аналіз тексту, а також наші власні зауваження.

Якщо вам цікаві деталі виступу владики та його докладний богословський розбір — читайте цей розділ. Якщо ні — одразу переходьте до наступного розділу «Що маємо за фактом».

Розбір заяви

Шановні учасники форуму української інтелігенції!

Ю.Ч. Це було зібрання маргінальних кіл, яких важко назвати «форумом української інтелігенції».

Ми зібрались у дуже відповідальний час для Української Церкви і української держави. Відповідальний чому? Тому що ми отримали томос про автокефалію. Здавалось би, що потрібно радіти, бо ми отримали томос про автокефалію. А замість того, щоб радіти, ми всі стурбовані. Бо в результаті цього томосу могутня Українська Церква Київського Патріархату – розділилась. Розділилась на частини. Чому розділилася? А тому що томос, який ми отримали, не відповідає тому, чого ми чекали. Тобто це не такий томос, який мають інші автокефальні Православні Церкви, такі як: Греція, Румунія, Болгарія, Сербія, Польща, навіть Чехія і Словаччина. Ми маємо томос такий, який ставить нас в залежність від Константинопольського Патріархату. Хочемо ми бути в іншій незалежності? Були в залежності від Москви, відірвались. А тепер потрапили в іншу залежність – від Константинополя. А нам треба мати дійсно незалежну Церкву, яка б служила тільки своєму народу, своїй державі і своїй Церкві. Таку нам треба автокефалію і такий томос.

Ю.Ч. Тут є кілька неправд. УПЦ КП нікуди не ділилася. Навпаки до неї приєдналася УАПЦ, і якби не деструктивні дії владики Філарета, то на сьогодні приєдналися б ще три тисячі парафій з УПЦ МП. Також об’єднавчі процеси не програють, якщо проти них будуть владика Філарет та владики з Росії. Томос наданий УПЦ-ПЦУ є томосом повноцінної автокефальної церкви, про це можна детально почитати на сайті «Церкваріум» — текст томосу містить положення, аналогічні останнім п’яти томосам, а також попереднім томосам у момент створення помісних церков. Як для церкви, яка не об’єднує більшості громад, Томос є більш ніж сприятливим. Усі норми про можливість апеляції до Вселенського, які є у томосі, були у канонічному праві й раніше — і саме цими нормами колишній патріарх Філарет скористався, що подати свої апеляції, в результаті чого і був реабілітований. Якщо це залежність, то навіщо він просив про реабілітацію, причому неодноразово, починаючи з 1992 року? Чи правила Сардікійського собору владика Філарет для УПЦ КП теж скасує? Може і канонічне право Православної Церкви взагалі скасує? Це — абсурд і шлях в нікуди, самоізбієніє.

Такий томос був би, якби його дали не Митрополії, а дали Патріархату. Якби нам дали томос як Патріархату, то тоді б і були дійсно незалежною Церквою, тому що Патріархат не може бути складовою іншого Патріархату, а Митрополія може бути в складі іншого Патріархату, і тому в Україні ми маємо УПЦ МП, яка підпорядкована Москві, а тепер в результаті цього томосу про автокефалію ми стаємо Митрополією в складі Константинопольського Патріархату, хоч і називаємось автокефальною Церквою. Московська називається Церквою, яка має самостійне і незалежне управління, але в складі Московського Патріархату. А ПЦУ хоч і має назву автокефальна, але фактично, залежить від Константинопольського Патріархату. Тому зараз йде шалена боротьба за знищення Київського Патріархату, щоб в Україні не було сили, яка б боролась за дійсно незалежну Церкву та служила б своєму народу і своїй державі. Ось цю Церкву хочуть знищити, а такою Церквою є УПЦ КП.

Ю.Ч. Церква, яка є автокефальною, нічого нового не набуває, коли стає не митрополією, а патріархатом. Різниця — у почесному титулі. УПЦ-ПЦУ надається величезна підтримка з боку Вселенської патріархії, і ніхто нічого існуючого знищити не хоче. Звинувачення — пусті та нікчемні. Сьогодні саме Філарет веде боротьбу проти української автокефалії, унеможливлюючи своїми діями її швидке визнання. Це визнання відбудеться, історично воно є незворотнім. Виступи проти вказаного Томосом шляху до всеправославного визнання УПЦ-ПЦУ як повноцінної помісної автокефальної церкви лише знищують авторитет самого Філарета, колишнього релігійного лідера української нації.

ПіМ. Філарет свідомо підміняє поняття, бо чудово знає, що митрополія може бути автокефальною церквою. Статус патріархії та титул патріарха у голови незалежної церкви — виключно статусний елемент. Твердження «церква є митрополією, отже, не є автокефальною» може спрацювати тільки на людей «не в темі».

Яким чином йде це знищення? Таким чином: згідно розпорядження митр. Епіфанія і Синоду, його Синоду, всі єпархії повинні перереєструвати свої статути з КП на ПЦУ. Якщо статут перереєстровується на ПЦУ, то тоді ця єпархія уже виходить зі складу КП. Уже майже всі єпархії Української Церкви перереєстровані на цю ПЦУ. Тобто вони вже не в складі КП. Дальше парафії КП перереєстровуються на парафії УПЦ і таким чином виходять із складу КП і таким чином руйнують КП. Крім того, що цей томос направлений на ліквідацію КП, він забороняє ПЦУ мати парафії і єпархії за межами України, і тому від КП хочуть відібрати всі парафії Українські Європи, Америки, Канади, Латинської Америки, Австралії, Росії. Тобто всі ті Українські парафії повинні належати Константинопольському Патріархату, а не УПЦ. І наша діаспора протестує проти цього, вона не хоче підпорядковуватися грекам. Вона хоче бути в складі своєї Української Церкви. А ПЦУ заставляє їх, не заставляє, а викидає їх, і це є теж залежність від Вселенського Патріарха.

Ю.Ч. Переєстрація відбувається згідно з рішеннями законних органів УПЦ КП (рішення від 15.12.18) і ПЦУ. Нічого незаконного чи неканонічного у перереєстрації немає. Навпаки, відмова від переєстрації є провокацією, антиканонічним та антиукраїнським актом. Належність діаспори до Вселенської патріархії не заважатиме тому, щоб ця діаспора мала саме українських священиків та ієрархів по цілому світу. Навпаки, УПЦ-ПЦУ надасть Вселенському патріархатові відповідно підготовлені кадри.

Дальше: в томосі сказано, що якщо виникають проблеми в цій ПЦУ, то їх розв’язує не Помісний Собор, не Архієрейський Собор, а Вселенський Патріарх. А яка ж тоді ми автокефальна Церква, якщо наші питання вирішуються за межами України. Це не є автокефальна Церква, а носимо назву «автокефальна Церква» і маємо Томос про автокефальну Церква. Тому цей Томос ми не приймаємо, тому що ми не знали, який Томос нам готують. Коли ми збирались в Софії 15 грудня 2018 року, то нам не показали зміст цього Томосу, а ми про нього дізналися тільки 6 січня 2019 року. Якби ми знали 15 грудня, ми б цей Томос не прийняли і ніякого собору нам не треба було б. Тому що ми не хочемо з однієї залежності попасти в другу залежність.

Ю.Ч. У Томосі нічого такого не сказано, і УПЦ-ПЦУ може сама вирішити усі проблеми. Коли ж існують проблеми, які сама церква не може вирішити, то вона звертається за допомогою до Вселенського патріарха, який діє сам або за допомогою Давніх Східних Престолів або за допомогою Наради всіх православних предстоятелів (Синаксиса). Коли за допомогою до Вселенського патріарха зверталися в останні десятиліття Єрусалимська Церкви чи Болгарська церква (двічі) і отримували таку допомогу – це ніяк не зменшувало їх автокефальність чи суверенітет. Так само коли Україна апелює до Ради безпеки ООН, то це не зменшує її суверенітет. Навпаки, участь у всеправославному спілкуванні є шляхом до утвердження суверенітету УПЦ-ПЦУ, так само як і українське членство в НАТО чи ЄС. Виступати проти прописаних норм Томосу — це все одно що заявити, що Україна для повного суверенітету має не лише відмовитися від асоціації з ЄС, співпраці з НАТО, але ще й має покинути ООН, ПАРЄ тощо.

Наше завдання тепер зберегти в Україні існування Української Православної Церкви Київського Патріархату. Ми не відновлюємо Київський Патріархат, ми продовжуємо існувати як Київський Патріархат. Патріарх, що відновлюється? Він був, є і буде. І тому, якщо хтось відокремиться, то відокремиться від Київського Патріархату і створить свою, вже залежну, від Константинополя Церкву. Згадайте 1992 рік, якою була наша Церква. Два архієрея, я та єпископ Яків (Панчук), двоє зробили таку велику Церкву, яка покрила всю Україну. Тому нам не треба падати духом, ми проходимо друге випробування і ми переможемо. Чому ми переможемо? Тому що правда з нами. В чому полягає наша правда? Ми хочемо служити своєму народу, своїй незалежній Церкві, своїй Державі, в цьому наша Церква. Дав нам Бог Державу? Знав кому дає і що дає Бог? А якщо знав і дав, значить ми повинні йти цією дорогою, бо це є прямий шлях, а не сходити на криві дороги, служити правді, а не служити інтересам чи то Фанару, чи то Москві. Ми повинні служити своєму народу.

Ю.Ч. Історія повторюється, але тепер владика Філарет — це у центрі драми, а у центрі фарсу.

ПіМ. Ми вже писали, що Київський патріархат ліквідовано Помісним Собором Київського патріархату, що відбувся в один день з Об’єднавчим собором — 15 грудня 2018 року. Владика Філарет спершу намагався казати, що такого собору взагалі не було, пізніше — що він не мав статусу Помісного. Але проблема в тому, що є як результативний документ цього собору, де зазначено його статус Помісного і стоїть підпис владики Філарета (як головуючого!), і відео підписання цього документу.

Отже, Київський патріархат законно припинив власне існування півроку тому. Намагання стверджувати, що він «був, є і буде» — лише відчайдушна спроба повернути собі владу.

Чому Вселенський Патріархат заявляє зараз: «Київського Патріархату не було і нема»? Як це так не було. А якщо не було, то чого вимагали від нас відмовитися від Київського Патріархату. Значить, його мета знищити Київський Патріархат.

Ю.Ч. Вселенський патріархат підкреслює, що визнав ПЦУ, створену 15.12.18, тоді як «Київський патріархат» — це невизнана юрисдикція, якою вже не існує з точки зору канонічного права і не існувало раніше. Реабілітація 11.10.18 означала, що за владикою Філаретом визнано його статус єпископа, колишнього київського митрополита, але ніхто і ніколи не визнавав його як патріарха. Ніхто і ніколи не визнавав УПЦ КП.

Що стосується назви ПЦУ. Переважна більшість архієреї і священиків і мирян не знають, що ховається за цією назвою. Називається Православна Церква Росії? Ні! Називається Російська Православна Церква. Румунська Православна Церква, а не Православна Церква Румунії. Болгарська Православна Церква, а не Православна Церква Болгарії. Чому тоді Українську Церкву назвали Православна Церква України? Це ознака того, що ви маєте права тільки на території України, а за межами України ви не маєте ніяких прав. Тому діаспора не належить Українській Церкві, а належить Константинопольському Патріарху. І це треба розуміти. Керівництво ПЦУ вперто пропагує цю назву ПЦУ. Ми повинні відкинути цю назву, тому що ви є Українська Православна Церква Київського Патріархату. Це правдива Церква, яка продовжує існувати, мала, але правдива, яка стоїть на захисті Православного народу і Української Держави.

Ю.Ч. Керівництво ПЦУ всіляко пропагандує назву УПЦ. Тому відповідна заява, зроблена тут, є маніпуляцією.

ПіМ. Грецька традиція надає перевагу саме формулюванню «Церква в (назва країни)», щоб уникнути плутанини між назвою країни та назвою національності — оскільки як один народ може проживати в межах однієї країни (більшість прихожан Церкви Елади, Церкви Кіпру, Вселенського патріархату та ще низки автокефальних церков є етнічними греками), так і в межах однієї країни в церкву можуть ходити представники різних національностей). «(прикметник від назви держави) Православна церква» — скоріше слов’янська традиція. Оскільки Томос ми отримали від Вселенського патріархату, логічно, що за базове було взято найменування, ближче до грецької формули — Православна церква України. Разом із тим, представники Вселенської патріархії не заперечували можливості вжитку і форми «Українська православна церква». На практиці ширше використовується абревіатура ПЦУ — просто тому, що так її складніше переплутати з УПЦ Московського патріархату.

Дякую всій нашій українській інтелігенції, яка є серцем нації. Що вона розуміє суть цієї проблеми і підтримує Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Дякую вам, тому, що завдяки вам ми переможемо. І буде в Україні одна Церква – Українська Православна Церква Київський Патріархат і буде Українська Держава.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні.

Що маємо за фактом

Розкол, але малого масштабу. Настільки малого, що коректніше називати його відколом.

Втративши владу, за яку тримався довше, ніж більшість із читачів цих рядків живе на білому світі, владика Філарет, на превеликий жаль, втратив адекватність. Важко його звинувачувати — на дев’яносто першому році життя мало хто може коректно сприйняти різкі зміни. Але вже час говорити про це прямо, без посилань на попередній авторитет. Тим більше, що зараз владика Філарет нищить усе те, що створював.

Він справді щиро вірить, що йому вдасться повторити досвід початку дев’яностих. Тоді він взяв частину Російської православної церкви — і створив з неї окрему українську церкву. Яка стала Православною Церквою України, була визнана світом та отримала Томос.

Проблема в тому, що він повірив, що це виключно його заслуга. Що це його незламна воля та якісне адміністрування, а також якась особлива благодать. А якщо це так, то можна й повторити.

Він не зрозумів, а якщо і зрозумів, то не захотів визнавати, що він просто їхав на колесі історії. Що люди йшли не за ним, а за ідеєю української церкви, яку йому деякий час вдавалося уособлювати.

І в той самий момент, коли він перестав — «сіль втратила силу».

Він не зможе увести за собою велику кількість людей не тому, що тоді йому було 61, а зараз 90. Він не зможе це тому, що в нього вже немає ідеї, окрім особистої влади. Намагання видати ПЦУ за «грецьку церкву», чи «церкву, залежну від греків» — це настільки жалюгідне пересмикування, що викликає лише жаль до того, хто змушений до нього вдаватися.

Хто піде за ним? Три єпископи з територій Російської Федерації, за кожним з яких стоїть більше кураторів ФСБ, ніж вірних? Дюжина священників Київської єпархії? Українська інтелігенція з ряджених «козаків» та членів ГО «Найкраща у світі Українська Академія Справжніх Наук», середній вік яких ненабагато менший за вік самого владики? Україна вже знає безліч таких малих церков. Так, скоріш за все, владика Філарет спробує нашвидкуруч висвятити цілу низку єпископів, якщо знайде монахів, яких не шкода. Але ця структура навряд чи набагато переживе його самого — принаймні, в помітному інформаційному просторі.

Це не буде справжнім розколом і не нашкодить ПЦУ. 21 червня багато владик зітхнуть з полегшенням. Виганяти владику Філарета їм було б некрасиво, а терпіти — важко. Він йде сам. Так, буде певне збурення, але це буде збурення на оздоровлення. Якщо згадати, що для деяких православних церков ззовні саме токсичність владики Філарета була контраргументом для визнання ПЦУ — можливо, і тут справи підуть на краще.

Наступний місяць буде непростий. Але з нього вийдуть дві церкви: справжня та лялькова.

І, певно, так і має бути.

 

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей