Прийшов час для незалежності Української православної Церкви – інтернет-видавництво Церкваріум
07
Сб., груд.

Прийшов час для незалежності Української православної Церкви

Моніторинг ЗМІ

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Москва прорахувалася в тому, як Вселенський патріархат буде реагувати на її закулісні ігри, пов'язані з проведенням Святого і Великого Собору і з прозорим планом Константинополя щодо автокефалії в Україні

Євангелос Сотіропулос, політолог, позаштатний оглядач

Джерело: Public Orthodoxy

Опубліковано 22 вересня 2018 р.

Україна отримала незалежність у 1991 році, і з тих пір (і до цього також сто років тому) докладались зусилля між православними віруючими і їх лідерів - політичними і релігійними - заснувати незалежну (автокефальну) Українську православну Церкву.

І з 1991 року Московський патріархат був не здатний або не бажав врегулювати розкол в Україні, який залишив мільйони православних віруючих за межами канонічної Церкви. Зараз, після стількох років, після вивчення запитів, і після стількох особливих апеляцій, Вселенський патріархат Константинополя вживає заходи - відповідно зі своєю екклезіологічною відповідальністю та канонічними правами - для зцілення розколу.

Чому зараз?

У 2014 році Росія вторглася в східну Україну і крім усього іншого анексувала Крим. Революції і політичні протести, які спричинили загибель людей, як до, так і після цієї російської агресії, об'єднали більшість українців, в тому числі в їх бажанні мати незалежну Церкву. Хтось може заперечити, швидше іронічно, що це російський президент Володимир Путін послужив прискорювачем об'єднання православ'я в Україні.

Внаслідок російського вторгнення, українські політичні лідери об'єднали зусилля для просування церковної незалежності для їхньої країни. Президент Петро Порошенко сказав, що «Автокефалія - це питання нашої незалежності. Це питання нашої національної безпеки». Більш того, роком раніше український парламент, Верховна Рада, проголосував більшістю голосів за прийняття резолюції на підтримку незалежності Церкви.

Це не тільки воля політиків - це воля самих православних віруючих України, які щиро бажають незалежності, факт, який легко ігнорувався прихильниками Москви. Це була брехня, коли митрополит [Волоколамський] Іларіон [Алфєєв] нещодавно стверджував, що Вселенський патріарх Варфоломій був «проти українського православного народу».

Відповідно до останніх і достовірних даних (доступних в Україні за посиланням) 67,3% респондентів в Україні себе ідентифікують православними. З цієї категорії віруючих 42,6% заявили про свою приналежність до Української православної Церкви Київського патріархату (УПЦ КП), в той час як тільки 19,1% людей залишилися лояльними Москві. У відповідь на питання про перспективи православ'я в Україні більшість підтримала об'єднання навколо УПЦ КП або навколо нової незалежної Церкви; менше ніж одна десята (9,2%) підтримала єдність з Москвою. Більш показовим є те, однак, що у відповідь на пряме запитання про створення державної Церкви, 38,4% сказали, що це могла б бути УПЦ КП, в той час як лише 8,5% підтримали Москву.

Але не тільки православні віруючі в Україні не хочуть мати нічого спільного з Москвою, українські віруючі в Північній Америці також. Обидві Українські православні Церкви в Америці і в Канаді знаходяться під омофором Вселенського патріарха - ще один факт, зручно забутий тими, хто просуває московський виклад ситуації.

Інформаційна війна

Повідомлення і дезінформація, які виходять з Москви, стають все більш агресивними, з обвинуваченнями проти Його Всесвятості [Вселенського патріарха], включаючи образливі зображення Вселенського патріарха, зроблені в фотошопі - людини, яка присвятила все своє життя Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві. Для уважного спостерігача, це відчай, що виходить з Москви, не тільки підкреслює її страх втратити церковний контроль над Україною, а й є мовчазним визнанням того, що правда не на її боці.

Дії Москви, включаючи її рішення перервати поминання Його Всесвятості, та призупинити співслужіння з ієрархами Вселенського Престолу, відображають брак духовної зрілості. Контрастують московські методи і з православним аскетизмом, який забезпечує лексику та дії Константинополя і Вселенського патріарха.

Московська інформаційна війна проти Константинополя (про яку я писав в січні для Public Orthodoxy, і яка підтвердилася завдяки міжнародному розслідуванню Associated Press минулого місяця), включає, серед усього іншого, необгрунтовані звинувачення, що Вселенський престол відмовляється від діалогу.

Ті, хто вірить в ці казки, повинні були б переглянути процес підготовки до Святого і Великого Собору на Криті, коли Москва робила все, що в її силах, щоб зірвати всеправославний діалог, і намагалася саботувати Собор, який містив і питання автокефалії, який було виключено зі порядку денного Собору.

Це проста причина, чому Москва не хоче обговорювати автокефалію і процес її отримання: не тільки тому, що це могло б негативно вплинути на її роль в Україні, але це обмежило б можливості Москви діяти в односторонньому порядку послідовно до своєї ідеології «Русского міра».

Останні приклади таких дій включають одностороннє дарування автокефалії Церкви Чехії і Словаччини в 1951 році і ПЦА [Православна церква в Америці] в 1970 р. Крім того, Москва в односторонньому порядку дарувала автономії церквам в діаспорі (наприклад, Японії і Китаю) і вторглася в чужі канонічні території, такі як Православна митрополія в Кореї. Ця стратегія на практичному рівні включає зазвичай відмову московського духовенства від всеправославних молебнів, щоб проводити їх на самоті в російських посольствах і приміщеннях консульств.

Прийшов час

Москва прорахувалася в тому, як Вселенський патріархат буде реагувати на її закулісні ігри, пов'язані з проведенням Святого і Великого Собору, точно так же, як вона прорахувалася з прозорим планом Константинополя щодо автокефалії в Україні - і з висловлюванням бажання українського народу про це. Коли автокефалію буде даровано, московські церковні амбіції будуть ослаблені. Для критично налаштованого спостерігача, цей політичний розрахунок зроблений в першу чергу для російської сторони - не для пастирської опіки українського народу або зцілення розколу в цій країні.

Час для незалежності Української православної церкви вже прострочено; в історії Православної Церкви, хоча це і не є єдиним і визначальним фактором, існує чіткий зв'язок між національною незалежністю і церковної автокефалією, і в Україні не повинно бути по-іншому.

 

 

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей https://telegra.ph/Kak-pravilno-nachat-zanyatiya-kartingom-12-04