25
Чт., квіт.

Московська церква у Латвії

Моніторинг ЗМІ

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Православні латиші відчувають відразу до Московського патріархату

Алекс Григор’євс – політолог, журналіст, редактор газети Народного Фронту Латвії «Атмода», депутат Верховної Ради Латвії у 1990-91 роках

Оригінал статті латиською мовою

Переклад з латиської - Вікторія Притуляк

Православна Церква в Україні за допомогою Вселенського (Константинопольського) Патріархату  стала самостійною та незалежною від Московської православної ієрархії. Московські архієреї через це були так розлючені, що вирішили припинити всі зв'язки та стосунки з Вселенською Православною Церквою в Константинополі. Може здатися, що нас це зовсім не стосується. Але це не так. На сайті Латвійської Православної Церкви (МП) є можливість поставити питання священику. Я запитав, чи може латвійський православний ходити на Святе Причастя в Стамбулі, Анталії та Північній Греції. Отець Евтіхій відповів, що до Причастя в Туреччині іти не можна, але в Афоні (Північна Греція) можна йти тільки до монастиря, який належить до Московського Патріархату [притому, що всі монастирі Афону підпорядковані Константинополю – прим. Cerkvarium]. Тобто мені, православному Латвії, виходячи не з релігійних, а саме з політичних міркувань, Москва диктує, до якої православної церкви я можу йти, а до якої ні. Хочемо ми цього чи ні, Латвійська православна церква теж стала пов’язаною з конфліктом між [помісними] церквами.

Москва в цій суперечці неминуче зазнає поразки, оскільки намагається переконати православних всього світу, що греки неправильно розуміють написані греками, до того ж грецькою мовою, закони, які навіть і називаються грецьким словом - Канони. Формально суперечка йде навколо питання: де знаходиться Київська Церква-Матір – в Москві чи Константинополі? Чи насправді в Москві, яка навіть заснована через кілька століть після прийняття християнства в Києві? Крім того, Київ свого часу отримав християнство саме від Константинополя! І взагалі, навіщо Латвії втручатися в цю суперечку, до того ж на стороні Москви?

Цього б не відбулося, якби на початку 1990-х років, коли Латвія відновила свою незалежність і держава вирішила віддати латвійським церквам відібране майно, ми б ретельніше обдумали, з ким маємо справу. Очевидно, що заради будь-якого спокою не було бажання заглиблюватися - чи дійсно конфісковане майно буде передано саме тій церкві, яка діяла до 1940 року? Сьогодні ця нерішучість на нас відіграється. Тому що це не була та ж сама церква. Ще в 1921 році російський патріарх Тихон дарував незалежність православним Латвії, тому що він передчував перетворення, які відбудуться з його церквою, і не хотів, щоб вони вплинули і на тих, кому пощастило звільнитися. У 1940 році Латвійська православна церква належала до юрисдикції Константинополя [до якої перейшла в 1936 р. – прим. Cerkvarium]. Окупаційна [радянська – прим. Cerkvarium] влада Латвійську незалежну Православну Церкву як установу ліквідувала, майно було конфісковане, а митрополита Августина  [Петерсона – прим. Cerkvarium] було відсторонено. Те, що ми знаємо сьогодні як Російську Православну Церкву, було створено Сталіним у 1943 році. Він також вигадав назву сьогоднішньої церкви, якої не було раніше. Багато релігійних експертів вважають, що між старою церквою Російської імперії і новою сталінською церквою не існує наслідування. Інакше кажучи, нинішня Московська церква не є легітимною. Але навіть якби вона була законною, приналежність до інституту, створеного Сталіним, політизує Латвійську Православну Церкву і залучає її до авантюр російського світу. Під час реституції церковного майна отець Олексій Зотов, депутат (Радянської) Верховної Ради Латвії (єдиний, хто «утримався» в голосуванні за незалежність Латвії), розповідав нам, що нова Латвійська Православна Церква буде повністю незалежною від Москви, зберігаючи лише духовний і канонічний зв'язок. Ми повірили йому. Зараз очевидно, що ми виявились легковірними. Чи не варто було б повернутися до цього питання? Відновити, наскільки це можливо, церкву митрополита Августина, насправді незалежну, та пов’язану з істинною Церквою-Матір’ю та Вселенським Патріархатом у Константинополі? Так, як це було зроблено в Естонії [в 1996 році на території Естонії з’явилась православна церква в юрисдикції Константинополя, яка існує паралельно з Естонською церквою у складі РПЦ – прим. Cerkvarium]. Для того, щоб у майбутньому наші священики навчалися за підручниками, які видані не в Москві, а прийняті у Вселенському православ’ї ? Ще один приклад того, що естонцям вдалося краще. Але, можливо, Латвійська православна церква знайде в собі сили переступити своє радянське минуле та піти під крило Константинополя? 
Я православний, але більше не можу змусити себе зайти в сталінську церкву. Ми ж тепер вільні.