21
Вт., трав.

Митрополит Навпактський та Святовласієвський Ієрофей: Третього Риму не існує

Моніторинг ЗМІ

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

"Хто підриває первісну інституцію Вселенського Патріархату, зазнаватиме невдачі  у будь-який час і на всіх рівнях", - зазначає ієрарх Еладської Церкви

Відоме грецьке видання Romfea опубліковало доповідь митрополита Навпактського  та  Святовласієвського Ієрофея (Еладська православна Церква), в якій він розвінчує російську теорію Третього Риму, яка надає право саме РПЦ претендувати на вселенський статус замість Константинополя.

Публікуємо ексклюзивний переклад з грецької цього матеріалу.

Чи існує Третій Рим?

Митрополит Навпактський та Святовласієвський Ієрофей (Влахос)

В історії здавна виникла велика теорія про те, що Москва є Третім Римом після Першого Риму - Стародавнього Риму, який був столицею Римської імперії, Другий Рим - Константинополь, заснований Костянтином Великим, а Третій Рим  - Російська Москва.

Ідея про Третій Рим народилася після Ферраро-Флорентійського Собору (1438-39) і набула офіційного погляду в результаті падіння Константинополя в 1453 році, коли Царгородом оволоділи оттомани, коли й згідно з цією теорією, Третій Рим бере свій початок одночасно  з християнською державою росіян, оскільки новий російський цар захищає православних християн, що перебувають під Османською імперією.

Тому, згідно цією є теорією, вважається, що Перший,  Другий і Третій Рими пов’язані з політикою і створенням столиці самодержців, яка справляє свій вплив і на церковні престоли, що знаходяться в цих столицях.

Що стосується теорії Третього Риму, то  я, зі свого боку, представлю деякі факти,  які має у своєму розпорядженні знаменитий візантолог Стівен Рансімен. 

За словами великого візантолога, "найважливішим досягненням Візантійської Церкви була християнізація росіян".  Незважаючи на те, що внаслідок різних історичних причин  відносини між Візантією та Росією впродовж віків змінювалися, "Візантія продовжувала безпосередньо керувати російською Церквою", оскільки Митрополит Російський  обирався Патріархом  Константинопольським.

Так сталося і у випадку з київським митрополитом Ісидором, який був включений до свити імператора Ромейської (Візантійської – прим.) імперії та Константинопольського патріарха в переговорах, що відбувалися з латинцями у Ферраро-Флоренції (1438-39 рр.).  Ісидор підписав лжеунію, що призвело до його обструкції російським  народом, його позбавили сану в Москві у 1441 р., і він змушений був тікати з Росії, а згодом став кардиналом у римського Папи.

Російський князь Василій ІІ написав листа Вселенському патріархові і попросив затвердити призначення Митрополита Йону як наступника Ісидора.  У листі князь пишається "давніми традиціями православ'я в Росії, починаючи з часів нового великого Костянтина, благочестивого царя російських земель Володимира".  Лист  важливий тим, що Володимир, який став християнином, характеризується як новий Костянтин, і ясно показує, що князь Василій II був "ладен претендувати на спадщину і правонаступництво Костянтина".

В іншому листі князь Василій обгрунтовує пропозицію призначити Йону не зарозумілістю або зухвальством, а тому, що "на всі віки ми залишатимемося вірними православ’ю, яке нам дано".  Зрозуміло, що він натякає на відпад ромейських (візантійських) православних від істини, поставивши свої підписи на Ферраро-Флорентійському Соборі, а це означало, що цей Собор відіграв негативну роль у єдності між Православними Церквами.

Варто зауважити, що митрополит Йона у своєму листі, написаному в 1451 році після Ферраро-Флорентійського Собору та за два роки до падіння Нового Риму-Константинополя від оттоманів, "провістив падіння Константинополя - Другого Рима".  Наразі ж перейдемо до теорії Москви як третього Риму та Великого князя Московського як Святого Самодержця ".

Отже, концепція Третього Риму була взята на озброєння після лжеунії між Церквами у Феррарі-Флоренції (1438-1439 рр.) і почала зароджуватися ще до падіння Константинополя в 1453 р. І цей рік вважається днем ​​народження Третього Рима.

Через якийсь час, зокрема, у 1470 році, коли Іван ІV "заявив, що Константинопольський Патріархат втратив будь-яке право на Російську Церкву", хоча «обраний митрополит і далі просив свого затвердження від Патріарха, якого він  визнавав вищим за себе». Але оскільки (у Візантії – прим.) християнський правитель як такий перестав існувати,  який підтримував би православних християн, то цю порожнину мав заповнити російський правитель. Вибір упав на особу Івана ІV-го, який одружився в 1472 році "із Зоєю Палеолог, племінницею останнього візантійського імператора", і таким чином його почали характеризувати  як "нового Костянтина". Російський митрополит Зосим писав у 1492 р.: «Імператор Костянтин побудував Новий Рим, Царгород, але правитель і повелитель всієї Росії Іван Васильович, новий Костянтин, заклав підвалини для нового Константинополя,  Москви».

У 1498 р. Іван ІV коронувався на "царя, великого князя і самодержця всієї Росії". Церемонія коронування нагадувала коронування ромейських імператорів, і митрополит поклав на нього обов’язок "піклуватися про всі душі та православне християнство".  Відтоді ж почав використовуватися титул царя.

Вселенський Патріарх  Феоліпт I  у 1516 році написав російському правителю Василію ІІІ і назвав його «найвищим і найлюб’язнішим царем і великим царем усіх православних земель Великої Русі», і дав зрозуміти, що переконаний, що той зможе створити «Російсько-візантійську державу».

У 1511 р. один ченець із Пскова Філофей у зверненні до царя висловив  ці зазіхання так:

"Завдяки всемогутній правиці Божій, що все тримає, царюють самодержці ... і вона вивищила тебе, Найясніший, і Найверховніший Правителю, Великий Князю Православний Християнський, Царю і Правителю всіх, тебе, бо ти спадкоємець володінь священних престолів Божих, святих вселенських і апостольських Церков пресвятої Матері Божої… замість Рима й Константинополя… Сьогодні він сяє у всьому світі, як сонце на небі, Третій Рим, Твого  панівного самодержавства і святої соборної й апостольської Церкви, яка у православній християнській вірі….Поглянь і подбай, найблагочестивіший Царю, щоб усі християнські держави об'єдналися з твоєю. Бо два Рими упали, але третій стоїть прямо, а четвертого не буде. Адже твоя християнська держава не перейде ні до кого іншого, згідно зі словом всемогутнього Бога ".

Незважаючи на ці процеси в Росії, і незважаючи на рабство в оттоманів, Вселенський Патріарх і далі зберігав найчільніше місце в Православній Церкві.  Рансімен пише:

"Навіть найбільш фанатичний прихильник Третього Рима не знав, яким чином підкорити його. Сам Цар не тільки хотів бути визнаним Патріархом з огляду на його традиційний престиж, але також вважав, що він не може бути спадкоємцем візантійських кесарів і  бути на чолі Православної Церкви без доброї волі та підтримки Патріарха.

Невдовзі у Росії сталося декілька подій, пов’язаних з тим, що росіяни спиралися на власне Православ’я і вимагали отримати патріаршу честь і гідність.

З огляду на ці події, Константинопольський патріарх Ієремія ІІ, який був "гнучким дипломатом і реалістом", у своїй поїздці до Росії надав патріаршу честь і гідність 1589 року, як п’ятому за рахунком після Єрусалимського Патріархату, а не третьому, після Олександрійського, як цього спочатку хотіли росіяни, і першим патріархом було обрано Іова.

Цар, після обміну зверненнями, які супроводжували обрання, схарактеризував Патріарха Ієремію ІІ як "Патріарха з благодаттю Святого і Животворчого Духа, що виходить з найвищого апостольського Престолу, спадкоємця та пастуха  Константинопольської Церкви, Отця Отців ".

Вселенський Патріарх Ієремія II у своєму зверненні до царя назвав його як "православний і христолюбний християнський цар, шанований Богом і прикрашений Богом ... як найясніший і найславніший з-поміж правлячих державців".  А потім він додав:

"Оскільки Перший Рим упав від Аполлінарієвої єресі, а Другий Рим, яким є Константинополь, загарбаний нечестивими турками, то твоя велика Російська держава, найблагочестивіший царю, яка  найшанованіша з-поміж попередніх царств, є Третій Рим, і ти єдиний у піднебесній носиш ім’я тепер як християнський самодержець для всіх християн в цілому світі. Тому твоя діяльність у створенні Патріархату буде угодна  волі Божій, молитвам святих землі російської, твоїй молитві до Бога і  згідно з твоїми думками.

З цього приводу Рансімен зазначає:

"У такий спосіб Ієремія з’ясовує, що він визнає твердження Росії про те, що вона - це Третій Рим у політичному сенсі, але не церковному. Права та обов'язки світського глави  над світом, перейшли від  імператорів Стародавнього Риму та імператорів Нового Риму до самодержців Московії. Але верховна церковна влада і надалі залишається пентархією патріархів на чолі з Константинополем як її главою, а Москва – у хвості списку, щоб заповнити п'ятірку тепер, коли Рим було викреслено зі списку за єресь.

Розв’язок проблеми, зроблений  Ієремією, виявився вдалим та розумним.  Він дав православним потужного світського покровителя з досить улесливими для нього поняттями, щоб улагодити надто великі церковні суперечки.  Росіяни не втратили  повністю віру у свою вищу святість, але їхні стосунки з греками відтоді нормалізувалися. Православні, що опинилися під турецьким пануванням, тепер відчували, що вони, загалом, не полишені напризволяще і вони не без друзів.  Їхню довіру  було відроджено.  Щоправда,  ця дружба не сприяла їхнім стосункам з турецькими правителями, які дивилися на це з підозрою, та й у майбутньому не зараджувала їм у стосунках із західними країнами.  Але ця дружба допомогла зберегти православ’я".

Такі пояснення  знаходимо ми у візантолога Стівена Рансімена, згідно з якими, як видається, концепція Росії як Третього Риму була взята на озброєння починаючи після трагічних подій Ферраро-Флорентійського Собору (1438-39), виношувалася між 1439 - 1453 рр., і в кінцевому підсумку  сформувалася остаточно у 1453 році з узяттям Константинополя оттоманами.  Православні Церкви дивилися на російського царя як на єдиного православного самодержця, а підневільні ромеї (візантійці) вважали його своїм покровителем.

Таким чином, ідея Третього Риму була розроблена певною мірою  з політичного погляду, а не церковного.  З плином часу ідея Третього Риму була впроваджена і в лоно Російського Патріархату.

Постає питання: А чи існує Третій Рим?

Звичайно, на моє тверде переконання, Третього Риму не існує з трьох основних причин.

Перша причина полягає у тому, що ніколи не існувало й Другого Риму.  Історія знає  італійський Рим, столицю давньоримської держави, яка згодом прибрала назву  -  Стародавнй Рим, а також і Новий Рим, яким є Константинополь після перенесення столиці Римської держави великим Костянтином з італійського Риму у Візантій , що у Східній Фракії, який почав називатися Новим Римом. Тому, оскільки не існує Другого Рима (тому той, хто так каже, каже неправду),  Третього Рима бути не може.

Слід зазначити, що об’єднана Римська імперія мала спочатку своєю столицею італійський Рим, а потім Новий Рим у Фракії. Західна частина Римської імперії була захоплена германськими племенами, востаннє франками, а пізніше і східною частиною заволоділи оттомани. Оскільки Ромейська (Візантійська)  імперія перестала існувати як держава-імперія, жодного іншого  Третього Риму  існувати не могло.  Мабуть,  таку ідею наперед зумовлювала  існуюча Римська імперія як державна форма устрою.

Друга причина, чому недійсна теорія Третього Рима, полягає в тому, що Церква заснована на своєму Канонічному праві, керується іншою ритмікою і, звісно, спирається на правила Вселенських Соборів.  Насамперед нагадаю 28-е правило ІV-го Вселенського Собору, чинність якого вселенська.  Таким чином, Патріарх Нового Рима-Константинополя, звичайно, і після віддалення Стародавнього Рима - Папи,  з огляду на єресь є Першопрестольною Церквою за ухвалою отців, керованих Святим Духом, і ніхто не може підривати цю інституцію Пентархії.

Третя причина, чому нечинна теорія Третього Риму з погляду церковних засад, полягає в тому, що в XIX столітті Російська Церква розвинула особливу теологію, відповідно до якої російське богослів’я перевершує богослів’я Отців Церкви перших восьми століть.

Дозвольте мені нагадати теорію Олексія Хомякова та інших, подібних йому, який створив теорію про те, що культура поділяється на два великі напрямки: іранську (іранізм),  що знаходить своє вираження в Ірані, і є аграрною цивілізацією і відрізняється від принципу свободи громади,  і кушитську (кушитізм), розвинуту в Єгипті, Вавилоні, Південній Індії, Китаї,  - ця цивілізація вирізняється аналізом, логікою, великим будівництвом.

Хомяков стверджує, що кушитські засади вплинули на західне християнство і частково на східне християнство з сильним впливом римської політичної організації, закону на характер людей та логікократію, тоді як російське життя і богослов'я характеризується іраністськими засадами, тобто свободою та любов’ю. Ці ідеали породили післяотцівську теологію, яку вони вважають вищою за патристичну теологію та схоластику.

Отже, теорії Третього Рима є неприйнятними з усіх сторін.  У такому розумінні з часом можуть виникнути й інші суперечливі конфлікти. Той, хто підриває первісну інституцію Вселенського Патріархату, в будь якому разі, яка заснована Святим Духом на Вселенських Соборах, зазнаватиме невдачі  у будь-який час і на всіх рівнях.  Адже ми не повинні виходити за межі того, що "постановили Отці наші".

Жовтень 2018 р.