18
Нд., лист.

Грецькі ЗМІ про російський вплив: Підшкірне проникнення російського ведмедя

Моніторинг ЗМІ

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Російське проникнення в духовну, богословську та академічну діяльність в Греції як інструмент зовнішньої політики Росії

Джерело - kourdistoportocali.com

15 жовтня 2018 р.

Спочатку слід зазначити, що структура і відносини Російської держави і Російської Церкви в епоху після петровських часів абсолютно відрізняються від відповідних структур у західному світі. Зрозуміймо, що в Росії Церква повністю підпорядкована державі.  Як наслідок, відповідні норми походять від цивільної адміністрації та влади, тоді як Церква просто виконує їх.  У результаті, повністю підконтрольна політичній владі, Церква є просто інструментом, незалежно від того, яка політична система панує.

Пише фахівець-співробітник

Зі сказаного  вище випливає, що всі події, які відбуваються у Російській Церкві, координуються і контролюються панівною політичною  системою.

В останні роки в нашій країні [Греції] спостерігається видання низки книг духовного змісту, які стосуються життя святих або духовних особистостей російського походження.  Ці видання - прості життєписи святих з духовними настановами або в період комуністичного режиму, або російських ченців на Афоні, або простих віруючих до- чи -пострадянського режиму. Життя і настанови описані в наївній формі, але в той же час вони вирізняють духовність російського народу навіть у критичні часи.  Ці корисні для душі (психо-наративні) розповіді мають значні філософські характеристики поетичного типу і наснажені чуттєвим настроєм.  Завдяки текстам, у яких відчутно переважають сильні типологічні постаті, глибока духовність російського народу проявляється в очах наївного віруючого, створюючи порівняльні характеристики з різними проявами традиційної православної духовності з тими, що зустрічаються у басейні Середземного моря.

При  уважнішому підході помічено, що підсвідомо культивується почуття переваги російської православної духовності і благочестя, які, однак, для тих, хто добре обізнаний з російською політикою, по суті невидимо готують і культивують  відповідну політичну перевагу і авторитет.  З одного боку симпатія завдяки простоті спрямована на  маси віруючих, а з іншого відчуття справжнього вираження віри у згоді з російською пропагандою потім підтверджується на політичному рівні. Таким чином, російська духовна перевага готує і забезпечує політичну перевагу.

Російські святі користуються великим визнанням в грецькомовному православному християнському світі, з передачею їхніх святих мощей, ікон, будівництвом храмів на їхню честь. Народна набожність підживлюється виданням відповідних життєписів та публікаціями, згаданими вище. Таким чином, російська духовність просувається, очевидно чи ні, від найнижчого до найвищого духовенства.  Вищевказаний потік підживлюється частими візитами (греків – прим.) в Росію, у священні монастирі, та інтенсивними стосунками з російським духовенством та ієрархами.  Аналогічно, і приплив прочан  з Росії у паломницькі місця, зазвичай на Святу Гору Афон у Греції, і на Святу Землю, де вплив росіян  зростає в геометричній прогресії, і знову за допомогою зазначених вище каналів «російської духовності». Хоча з часу християнізації Русі збігла понад тисяча років, вперше в історії в митропольній Греції нові храми побудовано в чисто російському стилі.

На жаль, оскільки ніхто не може виступати проти здорового суспільства православних християн, звідки б вони не приходили, для наївних людей підкреслюється однославність, витягуються на світ Божий адаптовані пророцтва  про «білу расу», необхідність зміцнення відносин з допомогою гучномовної  «церковної дипломатії».  Уявлення, що культивуються на рівні підсвідомості  – це концепція сильної російської православної духовності, з одночасним переходом до сильної російської політики сучасної державності, яка отримує славу і блиск від царського і радянського режиму.

За підтримки Російської держави, особливо після відносно успішної досі інтервенції в Сирії, Російська Православна Церква виступає як захисник тамтешніх православних, і християн у просторішому Близькому Сході і у всьому світі, де б вони не були.  Такий захист християн, безумовно, підтримується політичною і військовою потугою російської держави. Водночас вони розвивають тісні зв'язки з шиїтським ісламом, особливо з Іраном, і останнім часом розвиваються стосунки з сунітським ісламом у Катарі та іншими країнами Близького Сходу.

Таким чином, з акцентом на справжню духовність політична зверхність допомагає і зумовлює духовну перевагу – і навпаки – як між православними, так і між іншими християнами загалом, а відтак, формує здатність вести діалог як із мусульманським світом, так і з  іншими релігіями.

У міжправославній богословській царині російська політика використовує російську богословську традицію минулого, щоб закласти підвалини і створити свій вплив на трьох стовпах. По-перше, хоча сучасне російське богословське мислення знаходиться на підлітковому рівні, російська політика з Церквою в авангарді потроху  націлює власне богослів’я проти  Святого і Великого Собору Православної Церкви (СВСПЦ), що відбувся на Криті в 2016 році. Якщо спиратися на тексти  і ухвали Собору, то складається враження, що російському богословському мисленню притаманні як агресивні, так водночас і оборонні риси. На жаль, російська богословська думка явно рухається супроти  Священного і Великого Собору Православної Церкви, шукаючи  і знаходячи собі прихильників у Греції, що мають сильний вплив на Елладську Церкву.

Занурена в пасивний нейтралітет, Елладська Церква виступає  без богословської логіки з критикою Святого і Великого Собору Православної Церкви.  Випадок з Митрополитом Навпактським живить згадану вище богословську позицію, яка знаходить  підтримку і в інших єпископів, а відтак у середовищі ієрархії і  Священного Синоду Елладської Церкви складається думка про теологічну сумнівність текстів і рішень Святого і Великого Собору Православної Церкви.

Вище згадана богословська інтерпретація СВСПЦ викликала сепаратизм в грецькомовному православному світі, як от в Афоні, і в Елладській Церкві, особливо ж у Північній Греції. Не зовсім безневинні реакції в основному спрямовані проти Вселенського Патріарха Варфоломія, особливо на Святій Горі, який відноситься як до його  духовної юрисдикції, так і до всього православного світу.  Виникає дуже логічне питання, а то й підозри: чому іде такий шквал дошкульної  критики на адресу особи Вселенського Патріарха Варфоломія, адже усі резолюції СВСПЦ одноголосно схвалені всіма учасниками Собору- Предстоятелями Православних Церков?

Другий стовп – це стара і геть заяложена ідеологія Москви як «Третього Риму», яка знаходить своє підпертя і в богослів’ї, живлячись реакцією на теологічному  рівні супроти СВСПЦ і богословських засад української автокефалії і подіями, які мали місце нещодавно: Московський Патріархат перервав молитовний зв’язок з Варфоломієм, припинивши поминання його імені під час богослужінь.  Тим часом такий собі всюдисущий пан Олександр Дугін роз’їжджає країною [Грецією], виступає на телеканалах, що, зрештою, не може залишатися поза увагою громадськості або непоміченим, а ще ж і виступи дуже наближеної особи до пана Путіна, о.Тихона [Шевкунова – прим.]. Додаймо до цього і російський документальний фільм про Візантію,  -  також на цю саму тему. Завдяки цим та іншим заходам так званий «Третій Рим» обіцяє справжність у  богословському підході та повернення до чогось на кшталт традиційної православної духовності.  І далебі, зважаючи на те, що Візантія канула у вічність, а нинішня Греція надто квола, щоб спромогтися на її відродження, то згадані вище персонажі виявляються єдиними, хто може запропонувати  повернення до витоків православ’я у їхньому трактуванні.

Третій стовп зводиться  на концепції  про богословську і духовну вищість росіян, яка аж випирається угору, і становить основу для створення  християнської російської Наднації. Причиною і вихідним пунктом такої концепції є географічна територія Росії, яка  простягатиметься на глобальному рівні.  Дугін​​наголошує на побудові добре відомої, так званої Євразії (еквівалент до heartland  Гітлера). У її межах існуватимуть якісь імітації імперій, у яких буде  толерантне ставлення до інших релігій, але російська наднація піде по всьому світі, головними засадами якої загалом стане певна суміш духовності, що й буде підкріплено богословською наукою.

Потім російське проникнення в академії та різні установи по всій Греції - це ще один елемент і інструмент російської політики. Цей академічний спосіб проникнення також черпає свою енергію з російської духовності та теологічної думки. Для обізнаних скажемо: багато російських богословів вважають, що більшість їхніх грецьких побратимів потерпають від крайньої вестернізації,  що вони, відтак, відійшли від Передання Отців, і тому вони більше не виступають  справжніми виразниками православного богослів'я. Це дуже важлива річ, яка має тривожити багатьох. Російські вчені-богослови у діаспорі, - це своєрідний еталон, хоча у своїх працях вони наголошують на грекомовному духовному переданні, широко залучаючи його до своїх концепцій. Примітно, що в межах самої Росії академічне богослів’я  підтримується конкретними установами, які  у країнах за її межами не мають визнання і на рівні університету. Студенти російських богословських академій, якщо вони не мають академічного диплому, не можуть продовжити аспірантуру за межами Росії.

Це невтамовне прагнення російських установ до визнання їх на рівні  академій та  університетів особливо помітне для фахівців.  Співпраця з університетами чи із закладами університетського рівня в Греції чи Європі і пропонує розв’язок цієї проблеми.  Саме й тому нині проводиться робота  для процесу співробітництва і  партнерських відносин у цій царині. У Греції начувані про розвиток співпраці грецьких богословських шкіл чи вищих духовних академій з російськими духовними школами й академіями. За наявними відомостями, грецька Духовна  Академія [в Салоніках], ректор якої – Митрополит [Фессалонікійський Анфім (Руссас)], який  висловлює свої слов’янофільські симпатії, вивчає можливість співпраці з російською духовною семінарією. У цій духовній академії деякі викладачі також засвідчують свої акцентовано проросійські настрої, - для прикладу можна згадати їхні тісні стосунки, в тому числі і фахові, з афонськими монастирями, зокрема, Пемптусійським, який входить до складу  Ватопеда.

У місті Салоніках Богословська школа зі своїми двома кафедрами вже давно стала мішенню для кепкувань через її  російські або проросійські настрої.  Так, приміром, висланий російський дипломат закінчив тут, у Салоніках, Богословську школу.  Для російського впливу є дві відправні точки:  Афон, де російське проникнення вже вийшло за межі контролю (що й очевидно, особливо у зв’язку з останніми подіями), і безпосередньо Російська Церква.  Опинившись під тиском, Богословська школа у Салоніках чинила і чинить відповідний опір, за винятком окремих вчителів, чиї стосунки з Росією добре відомі, і ченців Афону, чиї проросійські настрої  у всіх на вустах. Звичайно, існує багато способів протидії, і її методи численні та дуже різні, такі, як аспірантська (післядипломна) програма для Святої Гори Афон за підтримки Великого Ватопедського монастиря.

Вирушаючи на південь, ми знаходимо Богословську Академію в Волосі, яка підтримується Св.Митрополією Дімітріадською. Тут є певна спроба богословського мислення шукати орієнтацію. Пошук такої орієнтації підтверджується працею, створеною деякими ненаситними богословами та джерелами фінансування. Деякі фахівці твердять, що, крім фінансування за європейськими програмами  або від інших західних установ, російський рубль має свою вагу. Питання виникають з приводу частої присутності ігумена Єфрема, що привозить благословення в Св.Митрополію Дімітріадську.

Місто Волос має тісні стосунки з добре відомим своїми проросійськими «принаймні настроями»  Великим Ватопедським монастирем, так як багато хто з Волоса працює на Афоні і у Великому монастирі.  Слід зазначити, що створення дуету Йосиф [Ватопедський] - Єфрем відбулося, коли політичним адміністратором Афону був пан [Костас] Луліс з Волосу. Такі ж стосунки у них і донині налагоджено з міською мерією та іншими впливовими чиновниками. Подейкують навіть, ніби російська готівка потоком рине через порт Волос, бо колії дещо незручні. Крім того, багаторічний перший помічник ігумена Єфрема - з Волосу. Усередині цього проросійського клімату з  богословським випаром процес утворення альянсів з проросійським ухилом стає доконаним фактом. Як видно, цим ненаситним богословам Волоської Академії не терпиться, щоб ухопити у свої цупкі обійми і прибрати до своїх рук духовні семінарії і академії у Греції.  До якоїсь міри їм  це вдалося, але ж їх не зупинити, ці особи зазіхають на куди більше.

Трохи нижче на південь, Афінський національний університет (ЕКПА), з двома факультетами, і Вища Афінська Духовна академія теж є об'єктом подібних зазіхань.  Завдяки своєму нейтралітету, про що мовилося вище, Вища Духовна Академія в Афінах поступово наповнювалася кадрами  - богословами з Волоської Академії. Але і в Афінській Духовній школі нещодавно було скоординовано заходи для проникнення і посилення впливу проросійських агентів. І тут спостерігається поступове збільшення кількості викладачів – богословів, випускників Волоської Академії у відповідній пропорції.  Митрополит Месогейський,  що оголосив себе «всезнайкою», та відомий своєю проросійською позицією, в останні роки раз-по-раз запрошує професорів Афінської Духовної школи на зустрічі на таємних вечерях.  Деякі відгукуються на запрошення дуже охоче, ще б пак, адже всі вони плекають надію на те, що Митрополит от-от обійме посаду Архієпископа.

Є, звичайно, у школі особи і  викладачі, які розуміють і спостерігають за ситуацією, але є певний відсоток, який розглядає ситуацію пасивно і байдуже, не розуміючи наслідків і загроз. Ходили чутки про можливе фінансування Російською Церквою спорудження храму для ЕКПА.  Отже, ЕКПА засвідчує наразі свою вразливість, стаючи  мішенню для проросійських факторів впливу. Можливе поглинання ЕКПА завдасть сильного удару по академічній теології з відповідними наслідками як у духовному, так і в політичному плані.  Напрошується висновок, що ці зазіхання на богословську школу в Афінах, очевидно, ідуть з двох напрямків – відправних пунктів: від Волоса і Месогеї в Аттиці.

В епоху, позначену видворенням російських дипломатів з грецької держави, війною на південному сході середземноморського простору та енергетичною конкуренцією великих держав, слід надавати імпульсу Духовній, Богословській і Академічній потузі.  Особливо нині, якщо взяти до уваги нещодавній конфлікт між Вселенським Патріархатом і Московським Патріархатом, викликаний автокефалією України, але і  багато інших випадків, які нагнітають ситуацію, і кожен тут покликаний взяти на себе відповідальність.  Духовну, богословську і академічну традицію слід взяти на озброєння і використовувати в інтересах політичних цілей.

Таким чином, необхідно зрозуміти, що духовне, богословське і академічне російське проникнення в Грецію є інструментом російської зовнішньої політики.  Для тих, хто  в курсі справи, зрозуміло: якщо хто-небудь здатен контролювати свідомість і душу людей, використовуючи навіть і фінансову приманку, - він же потім контролюватиме і їхні голоси, а коли контролюватиме голоси, то чинитиме і контроль за потрібною йому політикою.

Але в цьому конкретному випадку перетворення Духовної, Богословської та Академічної православної традиції і спадщини  на знаряддя російської політики і стратегії є неприйнятними, вона носить у собі ознаки інтервенції і становить явну загрозу для Православ'я, як і на грецькій землі, так і в ширшому сенсі для Православної Церкви.

***

Влітку 1913 р. (Афон  під грецькою окупацією) десант росіян висадився на острів і змусив 800 російських ченців покинути Афон  і сісти на судна, які йшли слідом за російськими бойовими кораблями.

Трохи пізніше, у лютому 1914 року почалися переговори з цього питання між грецьким і російським послом у Константинополі з російським послом Де Гірсом з врученням грецькому послові меморандуму, у якому визнається грецький суверенітет (на Афоні –прим.) з присутністю Адміністратора, із застереженням, однак, а саме правом Росії на втручання і захист російських ченців та  заснування двох російських скитів у монастирях.

На щастя, вибухнула Перша світова війна, і на цей період це питання зависло у повітрі на користь нашої країни, яка здійснювала суверенітет.

Тему суверенітету було вирішено за умовами угоди  1920 р. з Болгарією (Нейї) і Туреччини (Севрон) і Договору про захист меншин 1920 р. (Севрон), але в основному за умовами Лозаннської угоди (1923), де Радянська Росія не проявила жодного інтересу до Святої Гори.

Іншими словами, комунізація Росії, а потім і Східної Європи врятувала Афон для Греції і закріпила грецьке панування.

А православні брати-слов'яни не виявляли ніякого інтересу (крім випадкових агентів КДБ, які записувалися у свідоцтвах як ченці, щоб зникнути пізніше з грецьким паспортом у невідомому напрямку).

Деякі особи при цьому посилалися на історію, нагадуючи про дипломатичну «битву» Росії на засіданні послів 29 липня 1913 року в Лондоні, з метою не допустити закріплення  грецького панування на Афоні, а залишити Святу Гору «автономною, незалежною і нейтральною».