Як в УПЦ (МП) хотіли дискредитувати Cerkvarium, але сіли в калюжу – інтернет-видавництво Церкваріум
07
Сб., груд.

Як в УПЦ (МП) хотіли дискредитувати Cerkvarium, але сіли в калюжу

Аналітика

Рейтинг користувача: 3 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Московський патріархат хотів спростувати матеріал про хіротонії, та не вийшло

Дмитро Горєвой, Тетяна Деркач

Нещодавно на нашому сайті був опублікований аналітичний матеріал на тему походження єпископських хіротоній в УАПЦ. Пізніше на грецькому ресурсі Romfea відразу ж на грецькій мові була опублікована відповідь на нашу публікацію під ім'ям заступника голови Відділу Зовнішніх Церковних Зв'язків УПЦ (МП) прот. Миколи Данилевича, в якій він намагався дискредитувати наші висновки. Нам дуже приємно, що о. Микола читає нас і реагує на матеріали, розміщені на нашому сайті Cerkvarium. Однак ми не можемо погодитися з тими оцінками і припущеннями під виглядом висновків, які священик Московського патріархату подає у своїй статті. Що ж, тоді ми змушені продовжити нашу дискусію.

На жаль, о. Микола почав з використання полемічного прийому, відомого у психології як «мовна агресія». Простіше кажучи, спробував дискредитувати нас:

«У згаданій статті з посиланням на малоавторитетний інтернет-ресурс стверджується...»

Як бачимо, речник УПЦ (МП) не зміг втриматися від репліки, яка є всього лише оціночним судженням, що покликане бездоказово (а тому маніпуляційно) нівелювати всі наші висновки. Ці оціночні судження і маніпуляції ми далі побачимо у великій кількості.

Оскільки у центрі нашого дослідження в значній мірі стояла особистість Вікентія Чекаліна, о. Микола спробував уявити свою альтернативну точку зору на канонічність хіротоній за участю Чекаліна. І практично відразу ж сів у калюжу, надавши недостовірну інформацію. Він стверджує, що РПЦ позбавила Вікентія Чекаліна дияконського сану у 1983 р., однак це сталося лише у 1988 році. І про це пише не «малоавторитетний ресурс», а відомий о. Миколі історик Сергій Шумило у книзі «Православне підпілля в СРСР. Конспект з історії Істинно-Православної Церкви в СРСР». Дрібниця, але неприємно.

Церковний шлях Чекаліна дійсно не був зразком християнської поведінки: у 1987 році він потрапив до в'язниці на 3 роки ‒ не 3,5, як стверджує о. Микола, тому що ст. 120 Кримінального Кодексу РРСФР (а не Російської Федерації) за розбещення неповнолітніх вимагав покарання строком на 3 роки. Тому у о. Миколи виникли сумніви у тому, що хтось в РПЦ міг брати участь в його єпископської хіротонії:

«Уявити собі, що нібито в проміжку між цими двома подіями (позбавлення дияконського сану і потрапляння до в'язниці ‒ Cerkvarium) один з найбільш авторитетних і шанованих митрополитів Руської Православної Церкви таємно висвятив на єпископа позбавленого сану диякона (!) з поганою репутацією ‒ неможливо»

По-перше, хронологічно спочатку Чекалін був засуджений, а потім позбавлений дияконського сану. По-друге, представити можна все, що завгодно ‒ дозволяла б фантазія. Але можемо точно сказати, чого не могли собі уявити мільйони православних українців. Вони не могли собі уявити, що проти них піде війною сусідня православна країна, а її священики будуть цю справу благословляти при тотальному мовчанні українських священиків. Ось цього точно багато хто не міг собі уявити. А свячення осіб з неприйнятною для Церкви (зокрема, РПЦ) репутацією ‒ не така вже й рідкість, про що о. Миколі повинно бути відомо, як нікому іншому.

«У згаданій статті йдеться про те, що в «єпископській хіротонії» Вікентія Чекаліна в 1986 році брав участь канонічний єпископ РПЦ Іоанн Боднарчук, який пізніше пішов у розкол. Однак, це було неможливо, так як в 1986 р. сам Іоанн був канонічним єпископом Житомирським і Овруцьким (Український Екзархат Руської Православної Церкви) і не прагнув боротися за українську автокефалію. Його відхід в розкол в 1989 р. пояснюється особистим конфліктом з тодішнім митрополитом Київським Філаретом (Денисенко)»

По-перше, Чекаліна не висвячували в українські автокефали. Автокефалію у 1986 р. ніхто не планував. Його висвячували на катакомбного єпископа. Це груба маніпуляція і спроба видати бажане за дійсне. Крім того, існують спогади (які треба ще перевірити) про те, що Боднарчук давно співчував катакомбникам.

«Роком пізніше Чекалін прийняв унію і видавав себе у Росії за «Першоієрарха Руської Католицької Церкви», а ще пізніше, в Австралії – за «таємного єпископа Англіканської церкви» і «психіатра секретної школи КДБ». В Австралії він був засуджений за шахрайство і підробку документів; в даний час вийшов на свободу, має пенсію через психічну інвалідність. Очевидно, що документи про його «хіротонії» марно шукати в «архівах КДБ»: з таким же успіхом можна робити запити до австралійської поліції»

Подальша доля Чекаліна (і тут ми не збираємося його відбілювати) не має до справи ніякого відношення, оскільки важливим є той статус, в якому він здійснював хіротонію і передавав апостольське наступництво Василю (Боднарчуку). Те, ким став Чекалін, не впливає на цю хіротонію і не відкликає «заднім числом» благодать Святого Духа. І ми більш ніж упевнені, що отець Микола це прекрасно розуміє, але спеціально відводить увагу читача в бік, щоб ще більше дискредитувати всю ієрархію УАПЦ через подальший спосіб життя одного з єпископів.

«Що стосується якогось Володимира Абрамова, який теж нібито брав участь в «хіротонії» Вікентія Чекаліна, то про нього достовірно відомо лише одне: «висвячував» його «митрополит» Геннадій Сєкач, який був, у свою чергу, «висвячений» відомим шахраєм і авантюристом М.А. Поздєєвим, який видавав себе за розстріляного у 1937 році архієпископа Смоленського і Дорогобузького Серафима (Остроумова). «Сєкачівскі хіротонії» не визнаються ніде у православному світі»

Зізнаємося, це наш улюблений історичний епізод. Згадуючи «сєкачівців», о. Микола несвідомо відкрив ящик Пандори. Ну що ж, дозвольте представнику Московського патріархату, який пильно стежить за стерильністю канонічних контактів, нагадати дещо. Є такий самозванець і авантюрист ‒ Херувим Дегтяр.

Він якраз з тих самих «сєкачівців», яких, за твердженням о. Миколи, «ніхто не визнає». Його біографія сповнена різних канонічних пригод (а точніше, антиканонічних). І цьому є достатньо публічних свідоцтв. Якщо буде цікаво цільовій аудиторії сайту Romfea, ми можемо детально розписати житіє цієї особистості.

Що зовсім не заважає йому брати участь у літургіях як в РПЦ, так і в УПЦ (МП). Мабуть, тому, що саме Дегтяр став автором книги лжеспогадів про прп. Лаврентія Чернігівського, де приписав йому висловлювання, яке потім публічно повторював Патріарх Кирил: «Як не можна розділити Святу Трійцю Отця і Сина і Святого Духа ‒ це Єдиний Господь Бог, так не можна розділити Росію, Україну і Білорусію ‒ це разом ‒ Свята Русь». Мабуть, у цьому ‒ причина такого безсоромного застосування представниками Московського патріархату подвійних стандартів. Своя колода зазвичай не псує гостроту зору. На відміну від гостроти розуму.

Дегтяр часто бував в Леушинському подвір'ї Санкт-Петербурга у протоієрея Геннадія Бєловолова. У Чернігівській єпархії УПЦ (МП) його особливо шанували. Тому керівництво УПЦ (МП) не бачило ні найменших перешкод для входження з цим «сєкачівцем» у літургійне спілкування.

Ось, наприклад, Дегтяр в облаченні присутній у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі Києва.

Серед тих, хто брав участь у літургіях з цим самозванцем, який навіть не був священиком, значаться митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій (нинішній митрополит Київський, предстоятель УПЦ (МП)), митрополит Одеський Агафангел, намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло, митрополит Білоцерківський Августин (на фото нижче), намісник Почаївської лаври митрополит Володимир та інші. 

Далі о. Микола переходить до теми достовірності свідоцтва хіротонії Василя (Боднарчука) за участю Вікентія Чекаліна, Іоанна (Боднарчука) та Варлаама (Іллющенко). Підпис Іллющенко на опублікованому нами документі викликає у о. Миколи величезні сумніви. Але ці сумніви він зводить до припущень на основі його особистих уявлень про особистість єпископа Варлаама.

«Але пізніше в бланк було вставлено підпис «+ Варлаам» і приписано грецькою «ἄξιος» (гідний – грец.). Добре відомо, що владика Варлаам – виходець з руського села в Брянській області (Росія) і колишній працівник металургійного комбінату – мав тільки шкільну і скромну семінарську освіту, не знав грецької мови, був людиною смиренною і простою в спілкуванні. Також відомо, що єпископ Іоанн Боднарчук, закінчив Ленінградську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я, любив хизуватися своїм знанням деяких грецьких слів і фраз, часто виголошував за Божественною літургією возгласи грецькою і вживав грецькі слова в спілкуванні та листуванні. Підпис архієпископа Варлаама на документі – безсумнівно підроблений і, ймовірно, зображений самим Іоанном Боднарчуком»

Таке враження, що о. Микола наполегливо хоче представити владику Варлаама напівграмотним простачком, який навіть не міг написати слово грецькою мовою. Але владика був далеко не таким. З 1953 року він працював у канцелярії Екзарха України, а з 1969 р. взагалі став керуючий справами Української Екзархату. Складно уявити, щоб такого «простачка», який не знає елементарних грецьких слів, митрополит Київський Філарет (Денисенко) поставив керуючим справами цілого Екзархату!

З точки зору о. Миколи, «добре відомо», що владика Варлаам мав тільки шкільну і скромну семінарську освіту. Але навіть у самій скромній семінарії студенти вивчають грецьку мову, хоча б на рівні вміння прочитати вголос текст і написати якусь просту фразу. Отцю Миколі це добре відомо, адже він закінчив одну з «простих, скромних» семінарій ‒ Почаївську, де студенти теж вивчають давньогрецьку мову. Ось тут можна подивитися програму-мінімум для іспиту з грецької мови учня 4 курсу Почаївської семінарії. А за свідченнями очевидців, Київська семінарія, відроджена у 1947 році, мала сильний викладацький склад ще дореволюційної когорти.

Але на цьому історичні ляпи отця Миколи не закінчуються. Він стверджує, що владика Варлаам мав тільки (!) шкільну і семінарську освіту, хоча це не так. Добре відомо, як любить говорити сам пан Данилевич, що Варлаам у 1970 році вступив на заочний сектор Московської духовної академії. Таким чином, у Варлаама було не тільки шкільна і семінарська, але й академічна освіта.

Але цим справа не обмежується. Варлаам був автором 5 публікацій в офіційному журналі Московської Патріархії, і це теж свідчить про те, що він був не сільським простачком, а доволі освіченою людиною. Одне з його творів описувало паломництво на Святу Гору Афон, а отже, він був знайомий з грецькою мовою хоча б на якомусь примітивному рівні, і як мінімум міг прочитати фразу на вказівнику або табличці монастиря.

Більш того, Варлаам був архієреєм, а значить, сам був висвячений (тричі ‒ на диякона, священика і на єпископа), а також в якості єпархіального архієрея міг висвячувати інших. Під час чину хіротонії кілька разів виголошується слово «ἄξιος». Так що владика Варлаам не міг його не знати.

Та все це свідчить про те, що о. Микола Данилевич, дискредитуючи нас, мимоволі дискредитував і шанованого архієрея РПЦ, який нібито навіть не міг написати жодного слова. Зафіксуємо цей момент, щоб потім було, що сказати, коли чергові «данилевичі» почнуть розповідати про інформаційну кампанію проти Московського патріархату.

«Сам архієпископ Варлаам – родом з Брянської губернії, росіянин за національністю, ніколи не виявляв симпатій до автокефалії. Більш того, він був серед членів Священного Синоду Руської Православної Церкви, які позбавили сану Іоанна Боднарчука 14 листопада 1989 р.»

Це дуже нахабна маніпуляція. По-перше, владика Варлаам не росіянин, а українець за національністю. Це добре видно по його прізвищу ‒ Іллющенко. Це поширене українське прізвище. По-друге, твердження, що Варлаам з російського села ‒ маніпуляція. Варлаам народився у селі Пруска, це історичний регіон Стародубщина, в якому проживали етнічні українці. За договором Брестського миру 1918 року ця територія визнавалася за УНР, і тільки у 1926 р. ці землі перейшли до РРФСР. По-третє, владика Варлаам співчував українській автокефалії. На користь цього свідчить те, що він поділяв думку про необхідність надання УПЦ статусу Автономної Церкви (дет. див. Скорик Т.Б. Патріарх Філарет в новітній історії українського православ'я). По-четверте, теза про участь Варлаама у засудженні Боднарчука не є аргументом проти їхньої можливої спільної участі у хіротоніях згодом. Історія Церкви 90-х рр. показує, як динамічно може змінюватися позиція архієрея на 180 градусів. Наприклад єпископи Онуфрій (Березовський), Сергій (Генсицкий) та Аліпій (Погребняк) 1-3 листопада 1991 р. підписали постанову Помісного Собору УПЦ з проханням про автокефалію. Але через 2,5 місяці 22 січня 1992 року вони поміняли думку на протилежну і відкликали свої підписи. Так що участь Варлаама у засіданні Синоду РПЦ (що ще потрібно перевірити), який засудив митрополита Іоанна (Боднарчука), ще не свідчить про те, що він згодом не співчував автокефалії. Адже, як добре відомо, журнали Священного Синоду підписують всі його члени, навіть ті, хто не згоден з якимось його рішенням. По-п'яте, фактор національності автоматично не визначає ставлення людини до української автокефалії. Візьмемо, для прикладу, священика Сергія Дмитрієва з Херсона. Він за національністю росіянин, але у 2014 р. першим вийшов з Московського патріархату і перейшов до Київського. І візьмемо, наприклад, митрополита Запорізького Луку (Коваленка) ‒ українця за національністю, але який всякими правдами і неправдами (останніми частіше) виступає проти автокефалії.

Ця цитата о. Миколи Данилевича є чудовою ілюстрацією того, як в УПЦ (МП) ставляться до українців. Вони не вважають їх окремою нацією, а вважають частиною великого російського народу. Саме тому і називають Варлаама росіянином. І так, це та сама церква, яка категорично відмовляється перейменовуватися у Російську Православну Церкву в Україні, під приводом того, що вони нібито Українська церква. Врешті решт, це можна розцінювати як етнофілетизм ( «росіяни ‒ за Російську церкву»).

Кінець першої частини.

Продовження згодом

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей https://telegra.ph/Kak-pravilno-nachat-zanyatiya-kartingom-12-04