Як будуть переходити парафії та лаври в автокефальну церкву – інтернет-видавництво Церкваріум
21
Сб., вер.

Як будуть переходити парафії та лаври в автокефальну церкву

Аналітика
Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Для вирішення «проблеми» лавр уряду досить скасувати два Розпорядження Кабінету Міністрів України: № 438-р від 17 липня 2003 р. та № 519-р від 11 липня 2013 р.

Дмитро Горєвой

Мене часто запитують про те, що буде після Томосу з майном і храмами Московського патріархату в Україні. Це питання дійсно хвилює багатьох, тому розберемо його детально. Почнемо з того, що ніякого майна Московський патріархат на території України не має. Про це знають і в самій РПЦ. У листі Міністру юстиції України патріарх Алексій II стверджував, що все церковне майно належить УПЦ (МП), а РПЦ не має на нього (майно) ніяких претензій. Але і у УПЦ (МП) немає ніякого майна в Україні, хоча б тому, що такої релігійної організації не існує. Офіційно в органах влади зареєстрована «Київська митрополія УПЦ», яка є релігійним центром.

Тут варто пояснити. Згідно української системи державно-конфесійних відносин вся Церква не є юридичною особою. Вона представлена ​​тисячами регіональних громад, кожна з яких є самостійним суб'єктом з правової точки зору. Єдиний зв'язок, який є між цими юрособами - це згадка в статутних документах про приналежність до однієї юрисдикції. Така приналежність означає канонічне та організаційне підпорядкування релігійному центру - про це говорить ст. 8 профільного Закону України. Іншим способом громади не підкоряються центру. Тобто питання фінансів, майна, землі - вирішуються громадами самостійно відповідно до господарського кодексу.

Що це означає? А те, що навіть всупереч волі керівництва церкви, її центрального апарату, ніхто не може перешкодити громаді, при бажанні, змінити юрисдикцію, залишивши за собою все майно і землю. Тому різного роду загрози російських і проросійських речників щодо рейдерства, захоплення храмів - не відповідають дійсності. Подібні заяви демонструють, що ті, хто їх озвучує - абсолютно не орієнтуються в релігійних питаннях.

Як громада може змінити юрисдикцію?

Часто виникає питання, як віруючим поміняти церковну юрисдикцію? Для початку потрібно відшукати статутні документи релігійної організації, яка представляє громаду. Якщо таких немає, то відправити запит в обласну державну адміністрацію з заявою про втрату. Після отримання документів їх необхідно детально вивчити. Зокрема на предмет того, хто має право скликати збори, хто має право брати участь в зборах і який порядок внесення змін до самих документів. Для переходу в іншу юрисдикцію достатньо поміняти назву, яка свідчить про приналежність до тієї чи іншої конфесії, і виправити відповідний пункт про підпорядкування релігійному центру.

Також слід уточнити, хто має право голосу і скільки необхідно голосів для затвердження змін до статутних документів. Дуже важливо звернути увагу, як в документах прописана сама процедура внесення змін. Якщо для затвердження змін необхідна згода представника іншої юридичної особи (єпархії, або єпархіального архієрея як її керівника), то такі документи суперечать законодавству. А саме ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Якщо в статутних документах є така норма, то громаді варто подати заяву в обласну державну адміністрацію з проханням про визнання цієї норми не дійсною, оскільки вона суперечить законодавству. Важливо вирішити цю колізію до скликання зборів і прийняття рішення про зміну юрисдикції, оскільки в протилежному випадку вийде, що зміни проголосували в порушення статутних документів і це дасть можливість опонентам оскаржити дане рішення в суді.

Після цього можна проводити збори, обговорювати питання переходу, ставити його на голосування і приймати по ньому рішення. Оформивши протокол зборів і затвердивши все підписами учасників, повний комплект документів слід подавати в обласну державну адміністрацію.

Часто зустрічається поширена помилка, коли більшості, яке хоче поміняти юрисдикцію пропонують створити нову громаду, зареєструвавши, таким чином, нову юридичну особу. Це хибний шлях, оскільки в такому випадку нова громада не отримає в користування ні майно, ні землю, а все залишиться попереднього юридичній особі. Це несправедливо по відношенню до тих, хто жертвував гроші і будував церкву. Ведуться на такий підступний сценарій розвитку як правило люди, які не знають всіх тонкощів церковного і господарського законодавства, а таких в регіонах дуже багато.

А що ж з лаврами?

Все вищеописане стосується парафій, тобто храмів, в які ходять віруючі. Складніше ситуація з монастирями. Оскільки вони найчастіше створювалися не групою віруючих, як парафіяльні громади, а релігійним центром. Тому, згідно статутних документів, саме релігійний центр має право приймати рішення про перехід монастиря під іншу юрисдикцію.

Однак найбільше питань зараз навколо Києво-Печерської та Почаївської лавр. Що буде з ними і чи будуть вони належати новій церкві. Статус лавр в одному зі своїх інтерв'ю торкнувся патріарх Філарет, заявивши, що новій церкві віддадуть ці об'єкти.

Загалом логіка в словах п. Філарета є. Лаври не належать ні Московському патріархату, ні УПЦ (МП), ні навіть відповідним монастирям. Справа в тому, що оскільки Лаври є особливо цінними пам'ятками культурної спадщини, на них поширюється дія Закону України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». У цьому переліку є культові споруди і Почаївської та Києво-Печерської лавр. У 90-ті роки лаври були комунальною власністю, але потім перейшли до державної власності. Урядами Януковича і Азарова лаври були передані в безкоштовне користування відповідним релігійним організаціям - монастирям УПЦ (МП) терміном на 49 років.

Однак є цікава деталь. У договорі про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями, що є державною власністю є примітний пункт № 14. Відповідно до якого договір може бути розірваний, якщо майно утримується у неналежному стані.

ЗМІ неодноразове писали про нищення пам'ятників культурної спадщини на території Києво-Печерської лаври. Також сумнівні, з точки зору відповідного законодавства, «реставраційні» роботи, які проходили в Почаївській лаврі. Перш за все я маю на увазі сумнозвісну галерею, яка веде з оглядового майданчика до нижнього храму, де знаходяться мощі свв. Іова та Амфілохія Почаївських. Стіни галереї прикрашають сучасні розписи з російськими святими.

Для вирішення «проблеми» лавр уряду досить скасувати два Розпорядження Кабінету Міністрів України: № 438-р від 17 липня 2003 р. (про виключення Почаївської Лаври з Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника) та № 519-р від 11 липня 2013 р. (про передачу в безоплатне користування будівель Києво-Печерської Лаври чоловічому монастирю).

Але подібні дії можуть цілком серйозно спровокувати конфліктну ситуацію. Справа в тому, що представники Церкви, особливо ченці, звикли жити по своїх церковних правилах, не звертаючи увагу на закони держави. У їхньому уявленні відділення церкви від держави, це коли кожен живе за своїми правилами і не втручається в справи іншого. Цим частково можна пояснити те здивування, яке було у намісника лаври митр. Павла, коли його мерседес зупинили за порушення правил. «Я 20 років так їжджу» - ця фраза митрополита красномовно свідчить про те, в наскільки різних світах живе митрополит і поліцейський, що його зупинив.

Це до того, що добровільно лавру ніхто не покине. Противників переходу до нової церкви буде багато. Що ж робити в такій ситуації? Звичайно можна почати махати шашкою і застосовувати силу і суворість закону до опонентів. Але це реально загрожує сутичками. Тим більше, що проросійським політикам набагато легше буде вивести людей на «захист віри» і проти «захоплень храмів», ніж на власні акції. Це буде ідеальна картинка для російської влади, для їхніх дипломатів, для псевдоправозащітних організацій, щоб виставити Україну в непривабливому світлі, як країну, в якій в XXI столітті відбуваються релігійні переслідування.

Більш того, в складі УПЦ (МП) знаходиться близько 12 тисяч священиків. Це більше ніж загинуло на війні в Донбасі за 4.5 роки війни. Ми просто не можемо дозволити собі розкидатися людьми направо-наліво. З ними важливо говорити, їх потрібно переконувати, з ними необхідно працювати. Це єдиний шлях, яким можна мирно пройти процес транзиту формування Єдиної Української Православної Церкви.

Будь-які насильницькі дії не тільки не приведуть до бажаного результату, а й навпаки - будуть тільки віддаляти нас від заповітної мети. Тому необхідно не піддаватися на провокації, тверезо оцінювати ситуацію, не давати волю емоціям, але дотримуватися рамок законодавства.

Ну і наостанок: залишилося зовсім не багато, ми на фінішній прямій. Вже зовсім скоро все буде Томос.

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей