Три літні кроки до всеправославного визнання Православної Церкви України – інтернет-видавництво Церкваріум
19
Чт., вер.

Три літні кроки до всеправославного визнання Православної Церкви України

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

ПЦУ впевнено рухається до визнання іншими Автокефальними церквами

Джерело: Bulgaria Analytica

Ілля Бей

Восени минулого року (11 жовтня) Вселенський патріархат скасував рішення про тимчасову передачу Москві права висвячувати всенародно обраного Київського митрополита, у зв'язку з недотриманням, з боку Москви, умов передачі, а також зміною у світовій суспільно-політичної ситуації, і відновив Київську митрополію під власним омофором. Хоча за минулі триста років Москва неабияк встигла звикнути керувати Київською митрополією, викорінюючи при цьому будь-які відмінності київської традиції від московської, поступово звужуючи права митрополії у разі слабшання Києва або відновлюючи їх у разі посилення. Своїм рішенням Вселенський престол де факто оголосив недійсною анафему митрополиту Філарету (УПЦ КП), проголошену Москвою, і, відповідно, визнав канонічність звершених ним хіротоній, а також визнав канонічність хіротоній УАПЦ. При цьому предстоятелю УПЦ (МП) Онуфрію було запропоновано увійти до складу відновленої Київської митрополії і висунути свою кандидатуру на пост її предстоятеля.

15 грудня у Києві в соборі Святої Софії пройшов Об'єднавчий собор, на якому ‒ після розсилки персональних запрошень кожному українському єпископові ‒ було прийнято рішення про злиття всіх трьох православних юрисдикцій України. Головував на ньому спеціально призначений екзарх Вселенського престолу ‒ митрополит Гальський Еммануїл (Адамакіс). Таким чином, до складу Київської митрополії Константинопольського патріархату увійшли у повному складі Українська Православна Церква ‒ Київський Патріархат і Українська Автокефальна Православна Церква (обидві гілки напередодні Собору прийняли рішення про саморозпуск). При цьому третя гілка ‒ Українська Православна Церква (Московський патріархат) ‒ була представлена ​​лише двома єпископами, які не складали більшості. На цьому Соборі також було прийнято Статут, запропонований константинопольськими каноністами, і обраний предстоятель нової митрополії ‒ митрополит Київський Епіфаній (Думенко), що вважався протеже патріарха УПЦ КП Філарета. Останньому на Соборі було присвоєно титул «почесний патріарх».

5 січня 2019 р. Константинопольський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Київської митрополії, а на наступний день передав Томос предстоятелю ПЦУ митрополиту Епіфанію. З цього моменту ПЦУ була включена до Диптиху (переліку визнаних Церков) Константинополя.

Відновлюючи Київську митрополію і наділяючи її автокефалією, Константинополь керувався як одностайним бажанням українського єпископату (вираженому у 1991 і 1992 рр.), а також зверненням державних структур ‒ Президента і Парламенту (2018 р.), а також територіальним принципом: самостійна держава ‒ автокефальна церква .

Хоча рішення Вселенського патріархату як Церкви-Матері для Київської митрополії є остаточним і не потребує якогось додаткового схвалення або затвердження іншими Православними Церквами, Московський патріархат категорично виступає проти дій Вселенського патріархату, називаючи їх посяганнями на свою «канонічну територію». Слід зазначити, що Москва завжди безцеремонно ставилася до чужих канонічних територій, поглинувши, наприклад, Грузинський патріархат (1810), ряд митрополій Константинопольського патріархату (наприклад, Готську (1786), Бессарабську (1813), Естонську (1940)), Буковинську митрополію Румунської Православної церкви (1944), східні єпархії Польської автокефальної православної церкви (1939), а також Церква Чеських земель і Словаччини (1946) просто за територіальним принципом - раз ці єпархії знаходяться в складі держави зі столицею в Москві, то і підкоряти я вони повинні московським церковному престолу. Тепер же цей принцип був звернений проти неї.

Інфографіка РІСУ про «канонічне рейдерство» Московського патріархату

Однак Московський патріархат, здійснюючи імперську політику Кремля, а тому користуючись його підтримкою, зумів вселити необхідність додаткової «рецепції» рішення Вселенського престолу про українську автокефалію не тільки іншим помісним церквам, а й частини єпископату самої ПЦУ. Втім, останніх чисто по-людськи зрозуміло: чверть століття Москва таврувала прихильників церковної самостійності України як «безблагодатних розкольників», тому вони тепер прагнуть якнайшвидшого визнання всією повнотою світового Православ'я, вираженого у документарній формі, а саме, в рішеннях Синодів всіх інших помісних Церков.

Крок перший, мимовільний ‒ новий розкол Філарета

В середині травня «почесний патріарх» Філарет заявив про порушення усних домовленостей, які гарантували йому активну участь в управлінні ПЦУ, а 20 червня провів Помісний собор УПЦ КП, в якому крім самого Філарета брали участь ще два архієрея з Росії, тим самим виключивши себе зі складу ПЦУ. Втім, оскільки у 1997 р. Філарету Москвою була оголошена персональна анафема, представники багатьох помісних Церков називали саме його постать основною перешкодою до визнання спочатку УПЦ-КП, а потім і ПЦУ, куди він входив. Крім того, неприйняття викликав і його надмірно авторитарний стиль управління. Тепер цей токсичний елемент самоусунувся з ПЦУ.

Крок другий, самостійний ‒ створення Румунського вікаріату

Оскільки в Румунії існує Православний український вікаріат, що користується правами автономії і підкоряється безпосередньо предстоятелю РумПЦ, Синод ПЦУ на своєму засіданні від 27 липня 2019 року прийняв рішення про створення симетричною структури ‒ Православного румунського вікаріату, також наділеного правом автономії і знаходиться в прямому підпорядкуванні митрополита Київського ‒ предстоятеля ПЦУ. Під час розробки статуту Вікаріату передбачається «братська співпраця з РумПЦ».

Цей крок ‒ відповідь на стурбованість долею 127 румуномовних парафій в Північній Буковині, висловлених Синодом РумпПЦ у заяві від 21 лютого. Ймовірно, врегулювання статусу цих парафій прискорить визнання ПЦУ Бухарестом.

Крок третій, взаємний ‒ співслужіння з єпископом Елладської церкви

На день Хрещення Русі ‒ 28 липня ‒ митрополиту Київському Епіфанію співслужив митрополит Іоанн Ланкадській, представник Елладської православної церкви, а співслужіння в церковній дипломатії розглядається як визнання де факто. Більш того, напередодні митрополиту Іоанну в самій Греції співслужив єпископ ПЦУ Герман.

Цікаво відзначити, що Ланкадська єпархія знаходиться на так званих «нових землях» Греції і через особливість статусу підпадає під юрисдикцію відразу двох помісних Церков ‒ Вселенської і Грецької.

Раніше Москва тлумачила це подвійне підпорядкування на свою користь ‒ коли представники Московського патріархату співслужили з єпископами «нових земель», у останніх випячувалась їх підпорядкованість Афінам, тепер же концепція змінилася на прямо протилежну ‒ «нові землі» віднесені до Константинополя.

Як би там не було, Собор єпископів ЕПЦ збирається лише раз на рік ‒ у жовтні, коли, ймовірно, і буде офіційна позиція щодо ПЦУ. Втім, факти співслужіння розкривають, яке саме рішення прийме Собор.

Нагадаємо, що 29 серпня Синод Елладської Церкви прийняв рішення, в яких визнає канонічні права і привілеї Вселенського патріархату з питання надання автокефалії, а також привілей предстоятеля Елладської Церкви на самостійне вирішення питання про визнання ПЦУ.

***

Отже, за три літні місяці ПЦУ зробила три важливі кроки на шляху до необов'язкової для неї, але тим не менш бажаної всеправославної рецепції: очистилася від токсичного елементу, задовольнила побажання Синоду РумПЦ, провела співслужіння з представником вже другої після Константинополя помісної Церкви. Крім того, автор має інсайдерську інформацію про готовність єпископів деяких інших помісних Церков вступити в спілкування з ПЦУ до того, як їх Синоди висловлять офіційну позицію. Все це вселяє впевненість у тому, що до кінця року митрополит Київський Епіфаній буде згадуватись не тільки патріархом Варфоломієм, а й ще декількома предстоятелями.

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей