10
Пн., груд.

РПЦ і Оруелл: Присяги проти самих себе

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

В єпархіях УПЦ (МП) пройшов «парад» присяг. Однак ті, хто це ініціював, певно не читали сам текст присяг, оскільки останній не на користь РПЦ.

Володимир Мельник

Ось, всі дивляться і засуджують Вас. Всі хочуть, щоб Ви поїхали! Та Ви будь-якого запитаєте. Де хто-небудь? А, ось. Не хотілося б Вам, щоби Ланселот поїхав?

А як же! Само собою, так!

― Ось, всі в один голос, всі! А ви?

Кінофільм «Вбити Дракона»

Протягом минулих тижнів багато архієреїв УПЦ вирішили провести ремейк цього епізоду відомого фільму у себе в єпархіях. Преосвященні раптом стали «приводити клір і віруючих до присяги» самим собі і своєму керівництву. Законодавцем цієї моди став митрополит Тульчинський Іонафан (Єлецьких). Так 4 жовтня 2018 року він вирішив «поновити присягу вірності святому Православ’ю і Святій Церкві, принесену кожним кліриком при свяченні в духовний сан». За іронією, сам ініціатор, владика Іонафан, був одного разу заборонений в служінні... «за наклеп і порушення архієрейської присяги» одноголосно Синодом УПЦ 23 квітня 1991 року. Варто також відзначити, що Тульчинська єпархія взагалі славиться своїми «флешмобами». Попередник владики Іонафана на кафедрі, єпископ Іполит (Хілько) дуже любив приводити до присяги царю-страстотерпцю, влаштовувати масові покаяння кліриків і мирян в гріху царевбивства. Були ще якісь присяги проти екуменізму. Все масово, «під розпис» і зі звітністю, в кращих комсомольських традиціях.

Як би там не було, ініціативу митр. Іонафана перейняли і колеги. Незабаром з подібними флешмобами підтягнулися Дніпропетровська, Криворізька, Запорізька, Полтавська, Одеська, Рівненська, Кіровоградська, Вознесенська, Олександрійська, Харківська, Сєвєродонецька та інші єпархії. Владика Іонафан навіть примудрився «привести до присяги» духовенство і віруючих Сумської єпархії, коли був там з візитом. Втім, як з’ясувалося, ні клірики, присутні під час цього чину, ні тим більше віруючі, не зрозуміли, що їх хтось приводив до присяги.

Всі в один голос

Особливо кумедно виглядають ці терміново організовані заходи на тлі полум’яних запевнень самих же організаторів: «У моїй єпархії ніхто автокефалії не хоче! Всі, як один, згуртувалися навколо Святої Русі, митрополита Онуфрія і патріарха Кирила!». Виникає цілком логічне запитання, якщо ніхто не хоче, і «всі, як один» не збираються нікуди переходити, то до чого цей парад присяг взагалі? Причина його проведення до банального проста – невпевненість преосвященних в тому, що «ніхто не хоче», а іноді саме впевненість, що дуже багато (якщо не більшість) як раз хочуть автокефалії і бажають перейти в Помісну Церкву. І ось, спостерігаємо парад присяг, звіти в кращих комсомольських традиціях про те, що «всі, в один голос» не хочуть автокефалії, і «всі, в один голос» вимагають, щоб Константинопольські екзархи виїхали з міста. Так ви будь-якого запитайте!

Так, після проведення параду у себе в Тульчинської єпархії, митрополит Іонафан (Єлецьких), повідомляє: «За одностайною згодою духовенства Високопреосвященніший Іонафан, митрополит Тульчинський і Брацлавський, в найближчі дні передасть Предстоятелю УПЦ, Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію, запевнення в їх повному синівському послуху, разом з побажанням невичерпної допомоги Божої в сповідницькому служінні Блаженнішого владики за для єдності канонічної Української Православної Церкви». Нагадаю, що сповідниками в православній традиції називають канонізованих святих, які протягом життя мали за свою віру гоніння, включаючи фізичні страждання, ув’знення та тортури, однак, не зазнавши мучеництва, померли природною смертю. Складно сказати, чи вважає владика Іонафан свого начальника вже померлим, канонізованим, гнаним, однак виразно, що він порівнює «подвиг» митр. Онуфрія з подвигом тисяч дійсних сповідників в історії Церкви, включаючи її новітній період. Залишимо це на совісті владики Іонафана, який тут же додає: «Ми, як віруючі УПЦ і як громадяни України, будемо твердо відстоювати свої релігійні настанови, канонічний устрій нашої Церкви і свої конституційні права». З цим формулюванням «за все хороше і правильне» складно не погодитися.

Що ж, паради проходять, керівництво радіє, що отримало рапорти, радіють і самі організатори «на місцях». Дивує, звичайно наївна радість і навіть розчулення цих преосвященних від того, що «власною харизмою» вони нібито зацементували нинішній стан своїх єпархій і «гарантували», що «ніхто нікуди не перейде».

Одностайність і уроки історії

Про те, як священноначалля і клірики РПЦ ставилися до власних присяг в історії, вже доводилося писати. Багато сказано і про те, чого варті сьогоднішні опитування і «одностайні відповіді». У новітній історії України вже була подібна одностайність. 17 березня 1991 року в Україні при явці в 84% населення, 70% проголосували «за» збереження СРСР, ствердно відповівши на питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Подібно нинішнім преосвященним, тодішні партійні керівники «на місцях» теж радісно рапортували начальству про одностайність народу, про те, що «всі, як один». Однак всього лише за півроку, 1 грудня 1991 року в Україні при тій же явці в 84%, 90,5% проголосували вже «за» незалежність України, відповівши на питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Дуже шкода, що багато наших преосвященств не знають або не люблять історію.

Формулювання опитувань і присяг

Формулювання «референдумів» і присяг в єпархіях трохи різнилися. Десь була зовсім загальна: «присяга вірності святому Православ’ю і Святій Церкві». Десь йшлося про те, щоб «бути вірними чадами Матері-Церкви на чолі з її Предстоятелем – Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм» (Кіровоградська єпархія). Десь «засвідчили вірність Українській Православній Церкві» (Рівненська єпархія). Як правило, питання духовенству ставились у подвійному формулюванні. Наприклад, в Одесі, питання звучало так: «Чи підтримуєте Ви збереження існуючого статусу Української Православної Церкви та позицію її Предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія?». На обидві частини передбачалась єдина відповідь: «так» або «ні». Багато вже було сказано про кумедні формулювання цих присяг в стилі «чи підтримуєте Ви все хороше?». Самі такі подвійні формулювання суперечать базовим правилам складання будь-яких опитувань: (1) порушення нейтральності формулювання, (2) порушення принципу ізольованості питань, коли на кілька компонентів (напр. ставлення до статусу організації і ставлення до її керівника) пропонується одна відповідь. Дуже шкода, що багато наших преосвященних не знайомі з базовими принципами складання опитувань.

Незгода з Одеської єпархії

Більшість кліриків Одеської єпархії відповіли на запропоноване запитання «так». Лише кілька кліриків відповіли «ні». Цілком можливо, що серед них був і керівник єпархії, митрополит Агафангел (Савін). Адже саме він багато років говорив про необхідність перегляду існуючого статусу УПЦ і повернення до колишнього статусу – Українського екзархату РПЦ – що передбачає звуження прав і урізання самостійності. У 2009 році на Передсоборній нараді УПЦ (МП) владика Агафангел ратував за перегляд існуючого статусу УПЦ (МП), пропонуючи скасувати статус «самостійної з правами широкої автономії» [Церкви – прим. ред.]. Не змінив він своєї позиції і через кілька років. Так, на питання: «Який статус був би оптимальним для УПЦ МП: екзархат чи автономна церква?», Владика Агафангел відповів прямо: «Особисто я вважаю, що екзархат, як і було раніше», а зовсім не існуючий статус УПЦ (МП).

Однак іронія для митр. Анафангела на цьому не закінчується. Раз вже справа дійшла до «Поновлення присяги вірності святому Православ’ю і Святій Церкві, принесену кожним з них при свячені в духовний сан», то слід нагадати і самому владиці текст ставленицької присяги. Отже, свого часу владика «перед Всемогутнім Богом і святим Його Хрестом і Євангелієм» присягав не тільки «проводити життя благочестиве, тверезницьке, суєтних мирських звичаїв позбавлене, в дусі смирення та лагідності» але клявся «ні в яких політичних партіях, рухах і акціях не брати участі». Присяга закінчується словами: «На закінчення цієї моєї клятвенної обіцянки цілую Святе Євангеліє і Хрест Спасителя мого. Амінь». Так зробив і нинішній митрополит Агафангел... багаторічний член Партії Регіонів, і багаторічний депутат.

Нерукопожаті

Люди, добре знайомі з церковним життям в Україні не можуть не звернути увагу на тих, хто «призводить до присяги». Найчастіше це люди, які самі багато разів забували про власні обіцянки і присяги, дуже просто відрікалися від власних слів, з легкістю відкликали підписи, відрікалися від своїх друзів і часто розплачувалися зі своїми благодійниками ножем в спину... Ті, хто мовчки дивився, як їхнього Предстоятеля, якому вони клялися у вірності, намагаються змістити або навіть самі брали участь у зміщенні, при цьому, зрозуміло, завжди виправдовуючи себе. Тобто, це ті самі «відомі своєю чесністю, порядністю і принциповістю» церковні діячі, хто власним прикладом демонстрував ставлення до будь-яких слів, клятв і присяг, як до порожнечі; ті, які в пристойних товариствах давно стали б нерукопожатими. Що ж, для багатьох в Україні вони вже стали такими.

Чого вимагає ставленницька присяга

Цікаво, що ставленницька присяга вимагає перш за все «Знати вчення віри та іншим передавати за керівництвом Святої Православної Церкви і Святих Отців; тих, що довірені мені для піклування охороняти від всіх єресей і розколів, а тих, що заблукали навчати та звертати на шлях істини і спасіння». Таким чином, виконання присяги вимагає «охороняти від розколів». Нагадаю, що 15 жовтня РПЦ розірвала спілкування з Константинопольською Православною Церквою, і відповідно до своїх же (!) критеріїв, випала зі Вселенського Церковного Тіла і позбавляється благодаті: «У Помісної Церкви, що розриває спілкування з іншими Церквами, яка випадає зі Вселенського Церковного Тіла, ушкоджується її Богом створений лад, і вона врешті-решт позбавляється благодатних дарів Святого Духа». Більше того, за своїми ж критеріями, озвученими головою відділу зовнішніх церковних зв’язків митр. Іларіоном (Алфєєвим) РПЦ «виключила себе з канонічного поля Православної Церкви і сама стала розколом», коли 17 травня 2007 року набула євхаристійне спілкування з «Карловацьким розколом», тому що на його думку, «та церква, яка, визнавши розкольників, вступила з ними в спілкування, тим самим себе виключила з канонічного поля Православної Церкви. Вступ з розкольниками в євхаристійне спілкування є канонічним злочином».

Таким чином, РПЦ відповідно до своїх же критеріїв є розколом, як мінімум з 2007 року. Крім того, РПЦ в Україні є неканонічною структурою згідно з думкою Константинопольської Матері-Церкви. Ставленницька присяга вимагає від кожного клірика «в молитовне і канонічне спілкування з особами, які перебувають в розколі, не вступати» і «охороняти ввірених мирян від розколу», і «звертати на шлях істини і спасіння». Саме ставленницька присяга вимагає від кожного клірика розірвати молитовне і канонічне спілкування з РПЦ і перейти в юрисдикцію, що має повноту спілкування з Помісними Церквами, незалежно від своїх симпатій або антипатій до тих чи інших Помісних Церков чи правлячих архієреїв.

А ще ставленницька присяга вимагає «без волі свого архіпастиря не залишати місце служіння, куди визначений, і самовільно нікуди не переходити». Але хто ж є архіпастирем для архієреїв в Україні на сьогоднішній день? Відомий кантоніст, професор, єпископ Хріступольскій Макарій (Грініезакіс) у своїй доповіді, прочитаній на Синаксисі Константинопольського Патріархату 1-3 вересня стверджує: «на підставі святих канонів всі митрополити Київські, що перервали поминання Константинопольського Патріарха, підлягають покаранню позбавленням сану. Не має значення, чи накладе Вселенський Патріархат покарання, запропоноване священними канонами, це – церковна і канонічна реальність». У недавньому інтерв’ю BBC інший представник Константинопольського Патріархату архієпископ Телмісскій Іов (Геча) пояснює: «З канонічної точки зору це означає, що сьогодні в Україні УПЦ (МП) більше не існує. Всі архієреї в Україні де-факто є архієреями Вселенського престолу, і вони тепер повинні чекати директиви Вселенського патріархату щодо свого подальшого функціонування». Таким чином, саме ставленницька присяга вимагає від православних єпископів і кліриків в Україні в своїх діях керуватися вказівками Константинопольської Матері-Церкви, якщо, звичайно, ці архієреї і клірики дійсно православні.

P.S.

У кінцевому підсумку, дуже добре, що владика Іонафан і його колеги спонукали безліч кліриків відкрити текст ставленницької присяги і поновили свої обіцянки. Не впевнений, втім, чи заглядали в текст вони самі. Що ж, Господь іронічний, і часто відкриває істину нелінійними шляхами.

Ілюстрації взято з інтернету