Про що йдеться в законопроекті про перейменування церкви? – інтернет-видавництво Церкваріум
16
Нд., черв.

Про що йдеться в законопроекті про перейменування церкви?

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Розбираємо деталі та перспективи застосування ухваленого законопроекту 5309.

Дмитро Горєвой

Верховна Рада України 20 грудня 2018 р. ухвалила законопроект № 5309, про перейменування церков із центром в Росії. Хоча в самому документі немає прямої прив’язки до Росії, адже це означало би дискримінацію за територіальною ознакою. Однак вжито прив’язку до країни-агресора. Це означає, що як тільки Росія перестане здійснювати агресію проти України, і це буде юридично зафіксовано Українським Парламентом, то норма про зміну назви припинить свою дію.

Сам же текст законопроекту вказує, що релігійна організація, яка має центр в країні-агресорі повинна у статуті вказати повну назву закордонної релігійної організації. Лишається певна варіативність, тобто кожна релігійна організація матиме право самостійно обрати в який саме спосіб їй вказувати належність до закордонного центру.

Щоби не було плутанини та суперечок в законопроекті прописано, яким чином визначається підпорядкування української релігійної організації закордонному центру. Всього зазначено три ознаки такого входження:

  1. В статуті української релігійної організації є згадка про те, що вона підпорядкована закордонному центру.
  2. В статуті закордонного центру є згадка, що йому підпорядкована релігійна організація в Україні, а також право цього закордонного центру ухвалювати рішення, які будуть обов’язковими для української релігійної організації.
  3. В статуті закордонного центру є згадка про те, що до його керівного органу входить представник української релігійної організації.

Всі ці ознаки самі по собі є нейтральними та логічними. Для визнання факту входження української релігійної організацій до закордонного центру достатньо відповідати одній з цих ознак.

Оскільки законопроект підготовлено у відповідності до норм законодавчої техніки, то він не містить прив’язки до якоїсь з релігійних організацій. Тобто він не є дискримінаційним, оскільки направлений не на якусь конкретну церкву, а розповсюджується на всі релігійні організації, які відповідають хоча би одному з зазначених критеріїв. Таким чином законопроект поширюватиметься на релігійні організації чиї центри знаходяться в країні-агресорі, а це здебільшого різного роду православні та старообрядницькі церкви. Однак зрозуміло, що у суспільстві пов’язують цей законопроект в першу чергу з УПЦ (МП). До речі спікери цієї церкви вже встигли заявити, що на них він не розповсюджується, адже їхній керівний центр знаходиться в місті Києві. Це до речі спеціальний запобіжник проти цього законопроекту, який було впроваджено до статуту РПЦ рік тому, на Архиєрейському Соборі 2017 року. Ось так українські народні депутати опосередковано, але все ж таки змогли змінити статут Московського патріархату.

Для того, щоби не бути голослівним, відразу зазначу які пункти внутрішніх документів РПЦ та УПЦ (МП) підпадають під характеристики законопроекту.

  1. У статуті УПЦ, в Розділі I, пункті 5 сказано, що УПЦ є частиною РПЦ:

«Українська Православна Церква об’єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви».

 

  1. У статуті РПЦ є ціла Глава Х, яка описує правила функціонування УПЦ (МП), що означає входження останньої до структури Московського патріархату. А в пункті 10 цієї ж Глави уточнюється, що рішення, які ухвалює РПЦ є обов’язковими для УПЦ:

«Решения Поместного и Архиерейского Соборов являются обязательными для Украинской Православной Церкви».

 

  1. Знову ж таки у статуті РПЦ, Главі V, пунктах 1 та 4 вказується, що митрополит Київський є постійним членом Священного Синоду, який є керівним органом цієї церкви:

«Священный Синод, возглавляемый Патриархом Московским и всея Руси (Местоблюстителем), является органом управления Русской Православной Церкви в период между Архиерейскими Соборами. […] Постоянными членами являются: по кафедре — митрополит Киевский и всея Украины».

З наведених посилань видно, що Українська Православна Церква відповідає всім критеріям належності до закордонного релігійного центру, наведених в законопроекті. Намагання уникнути виконання цього акту та спроби «забовтати» це приписами про керівний центр в Києві, не матимуть ніякого результату, адже УПЦ відповідає всім критеріям, які є в законопроекті.

Однак не все так просто. Річ у тім, що в Україні церква не має статусу юридичної особи, на відміну від конкретної місцевої парафії. А це означає, що з юридичної точки зору цей законопроект буде застосовуватись саме до парафій, а також до єпархіальних управлінь. І тут є певна плутанина, адже кожна парафія в дійсності живе за двома статутами. Один з них це статут громади як юридичної особи, і він зареєстрований органами державної влади. Він стосується суто юридичних питань. А є інший статут – це Статут УПЦ. Майже у всіх статутах місцевих парафій вказано, що вони зокрема керуються Статутом УПЦ. Адже він регламентує як раз таки церковні, а не юридичні питання. Як Статут УПЦ підпадає під дію ухваленого законопроекту я написав вище. Тобто все одно, кожна парафія, засвідчивши свою відданість Статуту УПЦ, підпадатиме під дію законопроекту.

Окремо варто зазначити, що в документі № 5309 йдеться не тільки про назву, але й про капеланське служіння. Священикам релігійних організацій, центри яких в країні-агресорі, забороняється здійснювати душпастирську опіку в армії. В принципі це нововведення реально торкнеться лише Збройних Сил України, адже в Національній Гвардії відповідне обмеження вже діє, відповідно до Наказу Міністра Внутрішніх Справ № 205 від 24 травня 2016 року.

 ***

Врешті решт попри всі суперечки щодо можливості чи не можливості застосування цього законопроекту до Української Православної Церкви, у цієї структури є можливість уникнути дії цього документу – достатньо домогтися припинення збройної агресії Росії проти України. Адже в УПЦ неодноразово стверджували, що вони миротворці, що їхні вірні по обидві сторони конфлікту, і що саме УПЦ має можливість сприяти звільненню полонених, тобто вести перемовини з представниками Російської Федерації. Настав момент істини: чи зможе УПЦ заради збереження самої себе виконати все те, чим вона хизувалась в українському суспільстві? Час покаже чи були правдивими заяви речників цієї церкви, чи це був усього лише піар?