Поки в Московському патріархаті спекулюють навколо хіротоній єпископату колишньої УАПЦ, ми спростовуємо спекуляції та доводимо канонічність
Дмитро Горєвой
Після отримання Томосу про автокефалію Православна Церква України очікує на визнання та налагодження євхаристійного спілкування з усіма іншими Автокефальними Православними Церквами. Деякіі церкви, як от Кіпрська та Албанська, висловили низку сумнівів щодо хіротоній (висвячень) представників ПЦУ та правильності того, що Вселенський патріархат 11 жовтня 2019 р. прийняв кліриків колишніх УПЦ КП та УАПЦ без повторних хіротоній чи хіротесій (чин доповнення хіротонії), визнавши їхні духовні сани. Вселенський патріарх Варфоломій у відповідь на це надіслав до цих церков історико-канонічне дослідження, яке доводить дійсність здійсненних хіротоній у розколі, за умови наявності апостольського спадкоємства.
Повний текст дослідження російською мовою є на сайті Cerkvarium (грецький оригінал є на офіційному сайті Вселенського патріархату), так само як і скорочена версія з основними положеннями. Суть цього історико-канонічного дослідження зводиться до того, що хіротонії, навіть здійснені в розколі, але законним єпископом, який в свою чергу отримав законну хіротонію та має апостольське спадкоємство – дійсні, та таких кліриків варто приймати до церковного спілкування у їхньому сані. Важливо, щоби у них була апостольська спадкоємність.
Не виникає сумнівів у наявності апостольської спадкоємності єпископату колишнього Київського патріархату, адже більшість з них висвячував колишній патріарх Філарет, який вийшов з лав РПЦ разом з канонічним єпископом Почаївським Яковом (Панчуком). Більше того, відповідно до 1 правила Святих Апостолів, єпископська хіротонія вважається дійсною, якщо її здійснили мінімум два єпископи. Тобто, митрополита Філарета та єпископа Якова у 90-х рр. було достатньо для того, щоб здійснити хіротонії та передати апостольську спадкоємність.
Однак дедалі частіше можна почути сумніви щодо хіротоній представників УАПЦ і конкретно її останнього очільника митрополита Макарія (Малетича).
Ми прослідкували усі ланцюжки хіротоній єпископів, висвяти яких сходяться до владики Макарія. Їх дуже умовно можна поділити на три групи: лінія від митрополита Іоанна (Боднарчука), лінія від патріарха Мстислава (Скрипника) та лінія від колишнього патріарха Філарета (Денисенка). Умовно тому, що переважаючою лінією є перша, адже дві інші були додаткові, до стержневої першої лінії. Її і розглянемо детально.
Макарій (Малетич) був висвячений на єпископа 3 листопада 1996 р. владиками Димитрієм (Яремою), Ігорем (Ісіченком) та Мефодієм (Кудряковим). Патріарх Димитрій (Ярема) був хіротонісований на єпископа 5 вересня 1993 р. владиками Ігорем (Ісіченком), Феоктистом (Пересадою), Михаїлом (Дуткевичем) та Петром (Петрусем). Владика Петро (Петрусь) був висвячений 7 квітня 1992 р. архієреями Антонієм (Масендичем) та Романом (Балащуком). Митрополит Антоній (Масендич) був висвячений на єпископа 16 вересня 1990 р. владиками Іоанном (Боднарчуком), Данилом (Ковальчуком) та Володимиром (Романюком). Патріарх Володимир (Романюк) був хіротонісований на єпископа 29 квітня 1990 р. владиками Данилом (Ковальчуком), Андрієм (Абрамчуком), Василем (Боднарчуком) та Іоанном (Боднарчуком).
І ось тут ми приходимо до найцікавішого – хіротонії Василя (Боднарчука). Фактично це був перший єпископ, висвячений в УАПЦ. Від нього йдуть хіротонії багатьох владик – Андрія (Абрамчука), Даниїла (Ковальчука), Володимира (Романюка) і так далі аж до останніх керівників УАПЦ – Мефодія (Кудрякова) та Макарія (Малетича).
Саме навколо хіротонії Василя (Боднарчука) і існує більше всього питань та спекуляцій. Василь (Боднарчук) за загальновідомою версією був висвячений 31 березня 1990 р. Іоанном (Боднарчуком) та Вікентієм (Чекаліним). Іоанн (Боднарчук) на той час був єпископом РПЦ, і щодо його хіротонії сумнівів немає. Каменем спотикання є особа Вікентія (Чекаліна). Він на той час представлявся єпископом Російської Православної Катакомбної Церкви. Відповідно до даних Відкритої Православної Енциклопедії «Древо» він був висвячений на єпископа в серпні 1986 р. митрополитом Калінінським та Кашинським РПЦ Алексієм (Конопльовим), єпископом Іоанном (Боднарчуком) та єпископом Катакомбної церкви Володимиром (Абрамовим). Навіть якщо не вважати Абрамова законним єпископом, то у хіротонії Чекаліна брали участь двоє архієреїв РПЦ, які мали апостольську спадкоємність. Цього достатньо, щоб сам Чекалін теж успадкував цю апостольську спадкоємність.
Про те, ким став Чекалін пізніше, існує чимало чуток (від протестанта до буддиста), але нас це мало цікавить. Адже в 1990 р., при хіротонії він був саме православним єпископом з апостольською спадкоємністю.
До речі, той факт, що Іоанн (Боднарчук) пізніше разом з тим же Чекаліним висвячував свого брата Василя (Боднарчука) свідчить про те, що Іоанн був впевнений у хіротонії Чекаліна, інакше би не підставляв себе та свого брата. Ймовірно, ця впевненість ґрунтувалась на власній участі у цій хіротонії.
Проте, сам Чекалін був лише третім єпископом у хіротонії Василя (Боднарчука). Ще одним архієреєм, крім Іоанна (Боднарчука), був єпископ Варлаам (Ільющенко), на той час керуючий Сімферопольською і Кримською єпархією РПЦ. Він боявся покарання з боку РПЦ, а тому за часів свого життя взяв обіцянку з учасників та очевидців цієї хіротонії в тому, що до його смерті його ім'я не буде розкрите.
Тому вже після його кончини було опубліковано Грамоту про хіротонію єпископа Василя (Боднарчука), де був підпис єпископа (Варлаама).
Також існує засвідчене особистим підписом свідчення очевидця тієї хіротонії Ігоря Сас-Жураковського. Як стверджує архієпископ Ігор (Ісіченко), свідчення очевидця було передано до Вселенської патріархії ще у 2000 році (Ісіченко І., архієп. Історія Христової Церкви в Україні. Харків: Акта, 2008. С. 367. ‒ цит. за Цап М. Першоієрарх УАПЦ митрополит Іоан (Боднарчук) і проголошення патріархату в Україні // Українське православ'я у контексті вітчизняної історії та суспільних трансформацій. Тернопіль, 2014. С. 213.).
Таким чином, у хіротоніях єпископату УАПЦ брали участь архієреї, які отримали свячення в РПЦ, а також є окрема лінія від патріарха Мстислава (Скрипника). Тобто, якщо хтось не визнає апостольської спадкоємності в єпископів колишньої УАПЦ, то треба визнати відсутність апостольської спадкоємності і в самій РПЦ.
Для наочності публікуємо спеціальну графіку з лініями хіротоній в УАПЦ.