Операція «Неліквідація»: так чи був Помісний собор УПЦ КП 15 грудня 2018 року? – інтернет-видавництво Церкваріум
20
Вт., серп.

Операція «Неліквідація»: так чи був Помісний собор УПЦ КП 15 грудня 2018 року?

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Аналіз статуту УПЦ КП та норм, якими можна скасувати Постанову Помісного Собору

Тетяна Деркач

Останні події у ПЦУ, без сумніву, увійдуть до церковної історії. Однак поки не відомо, чи як трагедія або як фарс.  Колишній митрополит Київський, почесний патріарх Філарет вирішив зіграти роль давньогрецького бога Крона, який поїдав своїх дітей через острах, що вони повстануть проти нього та знищать. Важко зрозуміти, чому людина, яка 27 років начебто боролась за автокефалію української церкви, після її проголошення оголосила себе першим її ворогом. Владолюбство, образа, неадекватне відчуття месіанства? Нарешті, підігрування Москві? Моральна оцінка нехай вже буде справою нащадків. А зараз конфлікт між Філаретом та ПЦУ перейшов в юридичну фазу.

«Київський патріархат жив, живе і буде жити!», ‒ заявив Філарет на зборах духовенства Київської єпархії, коли зрозумів, що вже ніколи не стане предстоятелем ПЦУ. «Так ми ж його ліквідували, владика!», ‒ відповіли в ПЦУ. «Це була фальсифікація!».

У відповідь на це спочатку було оприлюдено текст Постанови про ліквідацію УПЦ КП, підписану тодішнім патріархом Київським і всієї України-Руси Філаретом, членами Синоду, представниками духовенства та мирян.

Потім у ПЦУ опублікували відео з фрагментами дискусії та церемонією підписання, де першим свій підпис поставив митрополит Філарет.

На що прес-служба Київської патріархії опублікувала роз’яснення, в якому висловлено наступну точку зору Філарета:  процедуру скликання та фіксації Помісного собору УПЦ КП 15 грудня 2018 року не дотримано, а отже, рішення собору (та сама постанова про ліквідацію УПЦ КП) є нікчемними. Саме тому Київський патріархат існує і далі.

Припустимо, що митрополит Філарет має рацію. Але тоді давайте згадаємо, як проходив у 1992 році Об‘єднавчий собор, на якому було проголошено про створення УПЦ Київського патріархату. Основою для нового релігійного утворення стали УАПЦ та частина УПЦ (МП). Точніше, 6 єпископів від УАПЦ та 4 – від УПЦ (МП). При цьому УПЦ (МП) ніхто не ліквідовував, а от юридичну реєстрацію УАПЦ пізніше було припинено. При цьому п.2 Постанови цього собору проголошує, що Київський патріархат є правонаступником і УПЦ (МП), і УАПЦ (включно з угодами, коштами на рахунках, нерухомого та рухомого майна тощо). Чи проводився перед цим помісний собор УАПЦ – з дотриманням усієї статутної процедури, з оформленим рішенням про ліквідацію цієї структури? Ні. На якій тоді підставі УПЦ КП оголошує себе юридичною правонаступницею УАПЦ? Тим більше це питання стосується правонаступництва від УПЦ (МП), яка і не думала ліквідовуватись. Чому митрополит Філарет вважає той собор легітимним, попри кричущі порушення процедури? Якщо йти чітко за логікою Філарета, то і створення Київського патріархату – фальшивка. І ліквідовувати тут нема чого.

Але копирсатись у минулому – невдячна справа, залишимо це історикам. Повернімося до подій 15 грудня 2018 року. Отже, митрополит Філарет намагається довести, що відповідно до Статуту УПЦ КП Зібрання єпископату, кліру та мирян, що пройшло безпосередньо перед проведенням Об’єднавчого собору, не є Помісним собором УПЦ КП, тому що:

  • Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет його не скликав;
  • виборів делегатів на Собор не було проведено;
  • запрошення на Собор не було розіслано;
  • порядок денний, програму та регламент засідань Собору не затверджено;
  • секретаріат, інші робочі органи Собору та їх персональний склад не сформовано;
  • відсутність Соборної ради унеможливлює проведення Помісного собору;
  • протоколів проведення Собору немає.

А значить, люди, які прийшли на об’єднавчий собор – ситуативне зібрання, а Постанова про ліквідацію УПЦ КП – ситуативний документ з проблемною легітимністю.

Однак, переконливість цих логічних, на перший погляд аргументів, щезає, якщо ми згадаємо про два пункти розділу ІІ Статуту УПЦ КП:

«9. Кворум Помісного Собору складають 2/3 законно обраних делегатів Собору, включаючи 2/3 архиєреїв від загальної кількості ієрархів – членів Собору.

  1. Ухвали Помісного Собору стають правосильними, коли їх прийнято простою більшістю голосів присутніх членів Собору, включаючи 2/3 голосів архиєреїв при рішенні догматичних питань…Постанови Собору набувають сили відразу після їх прийняття і підписання Святійшим Патріархом (або Місцеблюстителем), членами Президії і секретарем».

Кворум був? Був. Склад делегатів відповідає вимогам п.3 розділу ІІ Статуту? Відповідає. Навіть за умови формалізації процедури виборів приїхали б ті самі люди. До членів Президії є питання? Навряд чи – інших би претендентів і не було, бо їх склад прописано в Статуті. Підписи є? Є.

Але головне полягає в тому, що жодний документ не можна «з голосу» оголосити недійсним, якщо це не протокол про наміри. Якщо на Постанові про ліквідацію УПЦ КП стоїть підпис Філарета, і у нього не було протесту на момент її підписання, він має запустити процедуру статутного оскарження цього документу. А Статутом УПЦ КП передбачено лише один спосіб оскарження та скасування Постанов Помісного собору. Він описаний в п.16 розділу ІІ. Має бути створена спеціальна архієрейська нарада, яка обговорює Постанови Помісного собору, «які викликають сумніви з точки зору відповідності їх Священному Писанню, Священному Переданню, догматам і канонам, а також мають значення для підтримання церковного миру і єдності. Якщо яка-небудь постанова Собору чи її частина відхиляється 2/3 присутніх архиєреїв, то вона виноситься на повторний соборний розгляд. Якщо ж і після цього 2/3 присутніх на Соборі архиєреїв її відхиляють, то вона втрачає силу соборної постанови».

Отже, порушення процедури скликання Помісного собору за екстраординарних умов (тобто, коли неможливо через об’єктивні обставини дотриматись всіх процедурно-регламентних вимог Статуту) не робить Постанову нечинною. З самого початку нечинною вона буде за відсутності кворуму та без підписів уповноважених осіб. Кворум був, підписи є. В іншому випадку Постанову необхідно оскаржувати (переглядати), але навряд чи у митрополита Філарета знайдуться причини для оскарження (канонічні, догматичні тощо) та кількість архієреїв у 2/3.

Наполягати на відновленні Київського патріархату після надання томосу ПЦУ – це як намагатися зберегти Радянський союз після проголошення незалежності України. Можна скільки завгодно фрондувати всередині ПЦУ – але в індивідуальному порядку. Спроба створити паралельні органи управління віртуальною церквою та спокушати єпископів протистояти законному митрополиту Київському – це вже, вибачте, справжня розкольницька діяльність, яка потребує термінового канонічного засудження.

P.S. Якщо Помісний собор, який ліквідував УПЦ КП, митрополит Філарет називає ситуативним (читай, фіктивним) зібранням, який імітували лише задля отримання права участі в Об’єднавчому соборі, то можна вже говорити про те, що Філарет свідомо був готовий обманути греків. Зробити видимість ліквідації КП, прийти на собор, отримати томос – і відновити КП. Тоді маємо дзеркальну ситуацію: всі кулуарні домовленості, які були надані Філарету задля того, щоб він не зірвав Об’єднавчий собор – теж ситуативні вимушені обіцянки, які не мають жодних канонічних або юридичних наслідків.

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей