Олександр Ткаченко – новий міністр культури: перша рефлексія на призначення – інтернет-видавництво Церкваріум
15
Ср., лип.

Олександр Ткаченко – новий міністр культури: перша рефлексія на призначення

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Покровитель, прагматик чи модератор?

Тетяна Деркач

Сьогодні Верховна Рада України 263 голосами обрала нового міністра культури. Ним став Олександр Ткаченко, депутат від партії «Слуга народу», колишній гендиректор 1+1, прихильник ПЦУ та конфідент одіозного олігарха Ігоря Коломойського. З одного боку, на його каналі крутили серіал «Слуга народу», який радикально вплинув на рейтинг Володимира Зеленського під час президентських виборів 2019 р. В цьому плані можна сказати, що Зеленський – технологія, до якої доклав руку і сам Ткаченко. Та і до контенту самого каналу 1+1 у певних груп глядачів багато претензій. Оскільки я не дивлюсь телебачення взагалі, то мені важко оцінити справедливість цих претензій.

З іншого боку, новий міністр не приховує свого прямого стосунку до ПЦУ та підтримки всього автокефального руху, який завершився отриманням Томосу від Вселенського патріархату. Проте він не надто відверто візуалізує свою участь у житті ПЦУ, порівняно з Петром Порошенком.

Фото з власної фейсбук-сторінки Олександра Ткаченка

З третього боку, у Ткаченка прохолодні стосунки з «отцем» Томосу – попереднім президентом Петром Порошенком. До багатьох моментів діяльності Порошенка у Ткаченка є претензії.

Такий суперечливий набір елементів біографії не дає можливості всім зацікавленими сторонам зробити однозначний прогноз, якою буде політика нового міністра культури. Але людина не була б людиною, якщо б не намагалась спрогнозувати для себе хоча б найближчий горизонт майбутнього. Спробую і я.

Не будемо охоплювати всі напрямки діяльності міністерства культури, а візьмемо лише ту сферу, яка стосується релігійного простору. Чого очікувати від нового міністра як генератора гуманітарної політики України? Адже наша релігійна сфера – певною мірою конфронтаційна. Вимоги до влади однієї зі сторін конфронтації (УПЦ МП) бути нейтральною – не більше ніж беззмістовний трюїзм. Адже хоча сама УПЦ звикла себе називати «церквою всіх українців по обидві сторони фронту», це не означає її нейтрального ставлення до цих сторін. Інакше кажучи, в умовах гуманітарної конфронтації державна структура, яка курує цей напрямок, не може залишатись нейтральною за принципом «я в доміку». Але відхід від нейтральності не означає і курсу на чиюсь публічну фаворитизацію. Тому вибудовування механізму модерування, який всіма сторонами б сприймався як справедливий – головне завдання нового міністра.

Сам пан Ткаченко виглядає як фігура в рамках системи стримувань та противаг. З одного боку, відверта підтримка УПЦ МП в Офісі президента, з іншої – прихильник ПЦУ в Міністерстві культури. Лоббіст УПЦ МП в ОП Сергій Трофимов відповідає за регіональну політику (а саме регіональна влада приймає рішення про перереєстрації церковних громад на місцях). Новий міністр культури, зі свого боку, відповідатиме як за філософію міжцерковних стосунків, так і за законодавчу реалізацію прав і свобод віруючих, а також за моніторинг виконання релігійними організаціями їхніх конституційних обов’язків. Адже права в юриспруденції нерозривно пов’язані з іншими двома «балансуючими» категоріями – обов’язками та заборонами. Крім того, реалізація прав людини – це в першу чергу реалізація можливостей. Умовно кажучи, у випадку конфлікту між громадами вони обидві мають право на рівний доступ до всіх встановлених законодавством інструментів свого захисту. Це і доступ до «тіла» потрібного чиновника, і достатня юридична та судова підтримка, і право на законний захист з боку правоохоронних органів.

Ще один елемент цієї владної конструкції – новий голова комітету з гуманітарної та інформаційної політики парламенту, депутат від «Слуги народу» Микита Потураєв, який якраз замінив Ткаченка на цій посаді. Днями народний депутат від партії «Голос» Соломія Бобровська анонсувала створення міжфракційного об’єднання «За єдину помісну українську православну церкву», співвголовою якого став саме Микита Потураєв. Предметом уваги цього об’єднання може стати питання інформаційної гібридної війни Росії з залученням церковного фактору. За словами іншої депутатки від "Голосу" Юлії Голопотелюк, до цього МФО на даний момент увійшло вже 43 парламентарі.

Наразі особисто мені не ввижається, що новий міністр обере тактику відвертої фаворитизації ПЦУ. Але, принаймні, у ПЦУ теж з’явиться привід вважати «свого» міністра нейтральним. Такий собі обмін «нейтральностями» з УПЦ МП.

По перших кроках Олександра Ткаченка побачимо, яку стратегію та тактику в церковній сфері він обере. Чутливими для нас всіх на сьогодні є:

  • питання реалізації релігійними громадами своїх прав на вибір юрисдикції (юридичний аспект),
  • відповідність титулування кожної юрисдикції або конфесії відповідно до її реального канонічного статусу (аспект прав віруючих на достовірну інформацію),
  • допустимі межі впливу церков на суспільну свідомість без створення загрози національній безпеці країни (інформаційний аспект),
  • вдосконалення державно-церковної політики, що включає в тому числі і зняття суспільної напруги після появи в Україні канонічної автокефальної ПЦУ.

Попередній міністр культури Володимир Бородянський мав по деяких з цих аспектів дуже чітку позицію: церкви не можуть приховувати свого куратора в країні-агресорі та займатись дезінформацією та інформаційною маніпуляцією у власних цілях. Наразі ці питання залишаються на порядку денному.

Залишається щиро побажати новому міністру здоров’я, сил та часу зробити якісну «переверстку» нашої застарілої державно-церковної політики.