Кейс Юраша: Держетнополітики очікує на призначення керівника – інтернет-видавництво Церкваріум
26
Ср., лют.

Кейс Юраша: Держетнополітики очікує на призначення керівника

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Чи буде реванш Московського патріархату?

Тетяна Деркач

З дня на день Кабмін оголосить особу голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті. Два напрямки в одній службі, чотири кандидати. Одного конкретно лобіює Офіс Президента. Знов-таки: одна служба, два напрямки. Лише одна людина з чотирьох володіє  обома темами – це голова колишнього Департаменту у справах релігії та нацменшин Андрій Юраш. Зрозуміло, що у нас зараз компетентність не є вирішальним фактором – і так надто багато невігласів дорвались до ключових посад в державі. Ключова чеснота чиновника – вміти бути лояльним владі та «вирішувати потрібне рішалово». Нехай вибачить мені Офіс Президента.

Скандал навколо конкурсу на посаду голови Держетнополітики не вщухає вже 2 місяці. Провели один раз – виходять у другий тур два кандидати: Юраш та його опонент від Офісу Президента Юрій Решетніков. Обнулили конкурс, провели вдруге – той же результат. Судячи з усього, вибір Кабміну буде проходити (якщо вже не пройшов) між цими двома кандидатами. Решетнікова підтримують політики – адепти Московського патріархату в Україні. За Юрашем – експертна спільнота, яка звикла до роботи з адекватною, компетентною та об’єктивною людиною, яка є виконавцем Закону про свободу совісті. Ну, і крім цього – постійна залученість до вирішення етнічних питань (бо не релігією єдиною). Зрозуміло, що в Московському патріархаті ставлення до Андрія Юраша критичне до непристойності (некомпетентний, необ’єктивний, агресивний, упереджений тощо). Ну, не бачили люди смаженого вовка, що вже тут поробиш.

Читайте також Держава є адвокатом УПЦ (МП) - Андрій Юраш

Так вже історично склалось, що релігія в Україні – соціально значущий фактор. Попри те, що за статистикою нам загрожує секуляризація та руйнування церкви як інституції, віруючі люди залишаються публічно пасіонарною частиною суспільства. Тому коректна робота Держетнополітики – це важливо. Тим більше, що у нас продовжує діяти Московський патріархат – правда, через VPN, тобто, УПЦ (МП). Причому ця церковна структура досі арифметично претендує на монополію. Плюс не забуваймо неймовірну фінансову та медійну підтримку.

Але монополія в наших умовах – це, м’яко кажучи, дуже великий ризик. Цей ризик знімається лише одним засобом – вибудовуванням системи стримувань та противаг. Ми вже сьогодні бачимо, як відбувається реванш Московського патріархату в Україні – починаючи від відновлення свого впливу у владних структурах закінчуючи досить зухвалими погрозами масової дестабілізації в країні. Як показує 30-річна практика українських релігійних війн, «переможець отримує все». УПЦ (МП), яка, нагадаю, залишається релігійним монополістом, бачить реалізацію своїх законних прав на захист свободи віросповідання виключно в утисках релігійних прав і свобод інших релігійних організацій. ПЦУ – основний конкурент, «розкольники», «злодії», «вороги церкви Христової», а тому будь-які спроби громад поміняти юрисдикцію блокуються на всіх рівнях, а на місцях влаштовуються провокації, конфлікти та трагічні розділення між віруючими. Греко-католики та католики – єретики, які «займаються прозелітизмом на канонічній території єдино правильної церкви», а тому їх треба максимально обмежувати, дискредитувати, і лякати страшилками про них дітей. Протестанти – теж єретики, юдеї взагалі розіп’яли Христа. Причому ця вся пропаганда робиться методами «нижче пояса», тобто, поза межами елементарної християнської етики. Цікаво, як ці параноїдальні хейтспічі, які настійливо вбиваються в голові вірянам УПЦ (МП) в приватному порядку, стикуються з правами інших релігійних організацій на свободу віросповідання?

Повернемося до стримувань та противаг. Наше суспільство наразі дуже контрастне, навіть антагоністично налаштоване проти опонентів, і допущення монополії однієї ідеологічної або релігійної спільноти призведе лише до підвищення конфліктності. І якщо «гоніння» на «єдину канонічну церкву» (УПЦ МП) останні 6 років були нею штучно інспіровані, то у випадку її реваншу почнуться реальні утиски «ворогів». А вже як Росія вміє використовувати церковні протиріччя – всім відомо. Свіжий приклад – деструктивні дії Сербської церкви в Чорногорії. УПЦ (МП), відчувши «кінець гонінь» завдяки «нейтральній владі», неодноразово натякає вустами різних спікерів та підконтрольних медіа, що здатна паралізувати діяльність всіх гілок влади. Про лояльність до держави-агресора вже не говоримо. Жодна з релігійних організацій не може похвалитись таким досвідом активної підтримки анексії Криму та окупації Росією Донбасу. Чи не для втримання віруючих в цивілізаційному полоні Москви захист УПЦ (МП) вписується Росією в безпекові пакети політичних домовленостей з іншими країнами?

А на публіку Московський патріархат, як він це чудово вміє, буде запевняти, що «настутнема», це не ми, ми за мир та злагоду, за права віруючих, ми жертва антипіару, опоненти самі себе висікли (самі нарвались). Реванш породить протидію, яка виллється в загальну радикалізацію, особливо на фоні новітніх експериментів Офісу Президента з закінченням війни на Донбасі в турборежимі. Нагадаємо, за офіційною статистикою через АТО пройшло 250 тисяч осіб, багато з яких алергічно ставляться до «російського світу» та Московського патріархату. Це в же буде не танок на граблях, а постріл собі в ногу. Ситуація може втратити контроль, коли ПЦУ отримає чергові визнання помісних церков, з якими РПЦ (і УПЦ МП відповідно) буде рвати стосунки. Тут вже віруючим, які коливаються між синицею в руках та журавлем вже не в небі, буде важко пояснити, чому вони мають зберігати вірність церкві, яка йде в ізоляцію від світового православ’я.

За великим рахунком, у влади наразі дуже мало інструментів для стримування та противаг Московському патріархату. Це, в першу чергу, необхідність позначення структурної належності церков в Україні до релігійних об’єднань, керівний центр останніх знаходиться в країні-агресорі. А там вже віруючим вибирати, чи зберігати вірність до гробу такій церкві. Якщо виберуть УПЦ (МП) – що ж, як кажуть турки, кисмет, така вже доля. Другий запобіжник – це посада голови Держетнополітики. Всі інші механізми контролю – чисто ситуативні.

Не хочеться бути провісником поганого, але розгойдування релігійної ситуації на фоні наочних проблем у правлячої партії перед місцевими виборами та перманентним зниженням рейтингу самого президента не додасть стабільності ані владі, ані суспільству. Це навіть не говорячи про те, що повна підтримка Московського патріархату призведе до того, що Московський патріархат знов заповнить своєю специфічно російською духовністю всі щілини. Молоді недосвідчені лобісти УПЦ (МП) обернутися не встигнуть, як у кожному владному закладі буде капличка УПЦ МП – з усіма наслідками, що випливають. Згадаємо часи, коли судді боялись виносити вироки всупереч позиції УПЦ (МП), ДАІшники боялись зупиняти московського священника за перевищення швидкості – тут же відспіває ж на місці, міліція була абсолютно симфонізована з УПЦ (МП) аж до родинних зв’язків (в першу чергу через інститут кумівства).

Дуже хочеться сподіватись хоча б на проблиски здорового глузду у Кабміну. Інакше буде як в тому прислів’ї: бачили очі, що купували, їжте хоч повилазьте. Токсичність в суспільстві Московського патріархату поступово буде нашаровуватись на інші факапи влади, яка не дуже поки розуміє, з чим має справу. І ми вже не так давно бачили, у що це виливається.

 

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей https://telegra.ph/Kak-pravilno-nachat-zanyatiya-kartingom-12-04 билеты в цирк на новогоднее представление новогодние представления для детей 2019 киев новогодние елки для детей новогодний концерт 2019 киев детские новогодние книги книга подарок на новый год