COVID-19 і церква: темрява та світло – інтернет-видавництво Церкваріум
15
Ср., лип.

COVID-19 і церква: темрява та світло

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Як реакція на коронавірус змінює ставлення до церкви

Автор: Володимир Мельник

Здається ніколи ще в сучасності Церква не сприймалася настільки негативно, як зараз. Криза з коронавірусом наче оголила в Церкві найбільш неосвічене, інфантильне, дурне і безвідповідальне, що в ній є. Кожен день нова порція відвертої маячні пробиває чергове дно. «Кращі люди нашого міста» – архієреї, ніби почали змагатися в своєму невігластві і дурості, перевершуючи своїми словами і діями будь-які анекдоти. Всі ці заклики «постояти в вірі» під чим розуміється ігнорування карантинних заходів, всі ці «видіння» і «передбачення» анонімних старців, обіцянки «співрозп'яття вірусу на хресті» (і спів-воскресіння?). Все разом з насмішнічанням над «бездуховним» Заходом, коли там гинули люди, включаючи священиків (бо ж «єретики», що з них взяти?) і самомилуванням власної «святістю». Все проголошується з гіпертрофованою самовпевненістю і вірою у власну непомильність і безкарність на тлі абсолютного потурання з боку священноначалля або хоч когось. Всі ці псевдо-пастирі так довго малювали карикатури на інших, що не помітили, як їхня власна ікона перетворилася на потворну карикатуру, що жахає та відлякує людей.

Ієронім Босх. «Несення хреста» ( 1510 - 1535 )

В результаті поширення злочинної маячні, парафії таких «пастирів» цілком очікувано перетворюються на осередки епідемії, забираючи здоров'я і життя безлічі людей, а самі проповідники з просто клоунів перетворюються на вбивць. У США, наприклад, вже лунають прокльони на адресу «попів», «православних» і «взагалі християн» саме через низку православних парафій, які, не бажаючи виконувати карантинні приписи, збирали віруючих до храмів. Зрештою тих, хто проклинає можна по-людськи зрозуміти: коли твої близькі і друзі раптом вмирають від задухи через заклики «перевірити власну віру», то навряд чи можна очікувати прощення або раціонального осмислення.

Усі ці церковні діячі – з якими б посадами, хрестами і панагіями вони не були – ніби навмисне спрямовують свої сили на дискредитацію Церкви, створюють їй імідж дешевого ярмаркового балагану, якогось заповідника скорботних розумом, блазнів і відверто хворих. Втім, і таке сприйняття, відверто кажучи, зрозуміти можна. В голові багатьох людей можна почути запитання, схоже з євангельським: «Якщо ж те світло, що в тобі – темрява, то яка ж тоді темрява?» (Мт. 6:23): якщо ці діячі і є «світло Церкви», то що ж тоді темрява? І скільки людей вже відвернулися від Церкви, а скільки ще відвернуться через таких проповідників – тих, яким Христос нагадує: «Через вас ім'я Боже ганьбиться між поганами» (Рим. 2:24). Як ніколи відчутні ці слова зараз.

Але не Церква (з великої літери) винна, а тим більше не Бог, в тому, що деякі віщають маячню, прикриваючись Його Ім'ям. Як не винна наука в тому, що деякі її представники безчесні, а любов не винна в тому, що її зраджують… Усе, що ми зараз наразі спостерігаємо в Церкві скоріше нагадує описаного Ф. М. Достоєвським Великого Інквізитора, священнослужителя, який з докором звертається до Христа: «Навіщо ж Т и прийшов нам заважати? Люди будуть дивуватися на нас і будуть вважати нас за богів. І ми скажемо, що слухняні Тобі і владарюємо в ім'я Твоє. Ми їх обдуримо знову, бо Тебе ми вже не пустимо до себе».

Напевно у всьому, що відбувається є і свій задум Божий. Крім гіркого уроку самим псевдо-пастирям і заклику їх до каяття, можливо, є ще один. Урок всім віруючим не бути «слухняним, хоча і вічно тремтячим стадом», тими, хто за словами Інквізитора «принесли нам свободу свою і покірно поклали її до ніг наших». Це заклик навіть не критично мислити, а просто мислити і не розтоптувати цей Богом даний дар і не закопувати його.

І ще мені б дуже хотілося, щоб ми не забували про гідних і розсудливих пастирів і архієреїв, які піклуються за інших; про всіх тих, хто не став чекати розпорядження зверху про те «як треба правильно думати», але сам проявив ініціативу, зберігши здоров'я і врятувавши життя дуже багатьох людей. До речі, деяким за свою ініціативу довелося почути і критику, і погрози на свою адресу з боку начальства і колег (мені відомі такі випадки). У Церкві будь-якої юрисдикції(!) є безліч справжніх пастирів, які цінують життя людей більше, ніж власну кар'єру, власні погляди або ж церковні традиції. Це всі ті, хто в євангельській суперечці про суботу (Мр. 2-3), стають на сторону Христа: «Що дозволяється чинити в суботу: спасти чиєсь життя чи погубити? І каже до них: Суботу установлено для людини, а не людину для суботи» (Мр. 2:27), а не на бік фарисеїв, обурюючись: «Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?». І впевнений, що таких справжніх пастирів набагато більше, просто агресивні завжди більш помітні – чи то у церкві, чи на базарі, як завжди більш помітні будь-які терористи, хоча й малочислені.

Мені б дуже хотілося, щоби нинішня ситуація, яка не очікувано стала проявляти суть людей, допомогла відокремити церковних клоунів і терористів від справжніх пастирів – зовнішньо навряд чи відмінних за схожою одягом. І нехай кожному вистачить здоров'я, сил і мудрості побачити послані уроки і принести належні плоди покаяння і виправлення – цілком ясні і конкретні.