Чи буде повноцінною автокефалія Православної Церкви в Україні? – інтернет-видавництво Церкваріум
20
Вт., серп.

Чи буде повноцінною автокефалія Православної Церкви в Україні?

Аналітика

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Костянтин Ветошніков - про права та можливості української автокефалії

Костянтин Ветошніков, доктор богослов'я, доктор історії, науковий співробітник візантійської бібліотеки (Collège de France, Париж)

У зв'язку з тим, що почали поширюватися різного роду провокаційні чутки про нібито надання Православній Церкві в Україні не повної автокефалії, а якоїсь напівавтокефаліі або навіть напівавтономії, необхідно надати деякі роз'яснення.

Критерії того, що в сучасній церковній термінології іменується автокефалією, в розумінні її Вселенським Патріархатом і грецькими каноністами та богословами, дещо відрізняються від їх розуміння Російською Православною Церквою, а саме:

1. Абсолютно всі нові автокефалії, тобто надані не Вселенськими Соборами, а Томосом Вселенського Патріархату - першого Престолу в Православній Церкві, потребують підтвердження на майбутньому Вселенському Соборі, і про це регулярно пишеться в їхніх Томосах про надання автокефалії. У свою чергу, представники Російської Православної Церкви вважають, що надання Томосу не потребує будь-якого підтвердження. 

2. На відміну від представників Російської Православної Церкви, ані грекомовні Церкви, ані грекомовні та близькі до них богослови не вважають, що Автокефальні Церкви подібні державам з непроникними межами, здатним бути самодостатніми без регулярних відносин між собою. Церква одна і єдина, вона розділена тільки адміністративно на безліч Давніх Патріархатів і нових Автокефальних Церков, подібно адміністративному поділу Помісної Церкви на єпархії.

3. Приготування Св. мира не є критерієм автокефалії. У давній Церкві Св. миро готували та освячували єпископи, поступово в Православній Церкві ця прерогатива перейшла до Вселенського Патріарха, швидше за все, з причин практичного характеру, в той же час в Римо-Католицькій Церкві миро освячують єпископи. Згодом приготування та освячення Св. мира Вселенським Патріархом і його передача Помісним Церквам стали одним із символів єдності Церкви. З чисто практичних причин дозвіл на приготування Св. мира давався і іншим церковним центрам. Так, наприклад, в Київській митрополії до її анексії Московським Патріархатом митрополити самі готували та освячували Св. миро, і при цьому були митрополією Вселенського Патріархату. Про те, що Автокефальні Церкви повинні отримувати Св. миро від Вселенського Патріаршого Престолу, систематично вказується в Томосі про надання автокефалії. Св. миро отримує з Константинополя більшість Автокефальних Церков - як старих, так і нових.

4. Томос про автокефалію дається на конкретну географічну територію, виключаючи при цьому православну етнічну діаспору, яка проживає як на території інших Православних Автокефальних Церков, так і за їх межами. Відповідно до 28-го канону Четвертого та 8-го Першого Вселенських Соборів Вселенський Патріархат наполягає, що православна діаспора поза межами Православних Автокефальних Церков повинна знаходитися в його юрисдикції, щоб уникнути порушення канонічного принципу, що в одному місті може бути тільки один правлячий єпископ, а також щоб уникнути етнічної, а не географічної юрисдикції. Ця вимога стосується всіх Православних Автокефальних Церков, і багато хто її дотримується.

5. Канонізація святих для всеправославного шанування проводиться Вселенським Патріархатом як першим Престолом в Православній Церкві. Канонізації, вчинені тією чи іншою Помісною Церквою, визнаються тільки для місцевого шанування в межах цієї конкретної Церкви. Багато Автокефальних Церков звертається саме до Вселенського Патріарха з проханням прославлення своїх святих.

6. Ставропігії Вселенського Патріарха жодним чином не можуть вважатися якимось применшенням автокефального статусу і тим більше ознакою підпорядкування Православної Автокефальної Церкви Вселенському Патріархату. Багато ставропігій Вселенського Престолу збереглися на територіях нових Автокефальних Церков. У свою чергу, на території Вселенського Патріархату діяло безліч подвір'їв інших Патріархатів, наприклад Єрусалимського, що, однак, не означало, що Вселенський Патріархат через це підпорядкований Єрусалимському.

7. Право апеляції до Вселенського Патріарха є привілеєм кліриків інших юрисдикцій, остаточно засуджених відповідними інстанціями власних Автокефальних Церков. Це право відображено в св. канонах і багатовіковій практиці Церкви, і зовсім не є якимось обмеженням прав Автокефальної Церкви.

8. Титул предстоятеля (Патріарх, митрополит, архієпископ) Автокефальної Церкви має чисто почесне та декоративне значення. На міжправославному рівні предстоятелі мають рівну почесть, і тільки місце при співслужінні або засіданні різниться. Природно, що перший з предстоятелів має певні прерогативи, але всі інші між собою мають рівні права. Багато з нових Автокефальних Церков отримали найменування Патріархії пізніше своєї Автокефалії, і, цілком ймовірно, що і Церква України отримає його в майбутньому.

9. Предстоятеля автокефальної Церкви буде включено в священні Диптихи та він буде поминатись усіма главами Помісних Церков за літургією, нарівні з усіма іншими предстоятелями. 

10. Глава автокефальної Церкви братиме участь на всіх міжправославних заходах, наприклад, на Всеправославних Соборах, зустрічах предстоятелів, співслужінні, нарівні з іншими главами автокефальних Церков, і буде представляти саме свою автокефальну Церкву.

Головною ознакою автокефалії є право обрання предстоятеля Церкви на власному соборі, яке не має потреби ані в затвердженні, ані в благословенні від іншої Церкви, а тільки в повідомленні інших предстоятелів з додаванням сповідання віри. Другою з основних ознак автокефалії є те, що предстоятель поминає за богослужіннями священні диптихи, тобто список предстоятелів Автокефальних Церков, по порядку, затвердженому св. канонами - по відношенню до древніх Патріархатів, і в хронологічному - за датою надання статусу Патріархату або за датою надання автокефалії в іншому статусі конкретній Церкві. Також варто додати, що постанови соборів і синодів Церкви України не потребуватимуть будь-якого затвердження.

Звичайно, Православній Церкві України буде надано всі права автокефалії. Таким чином, Православна Церква України отримає канонічний статус, рівноцінний статусам усіх нових Автокефальних Церков, нічим не применшений.

Також необхідно відзначити і те, що в даний час лунають заяви, що автокефалія розірве єдність Церкви. Це абсолютна брехня, оскільки всі церкви, які отримали свій автокефальний статус на Вселенських Соборах, або пізніше від Вселенського Патріархату, є невід'ємною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Надання автокефального статусу ніколи не відривало жодну з Церков від Вселенського Православ'я, а в деяких випадках, як, наприклад, з Елладською та Болгарською Церквами, які перебували в розколі, саме завдяки наданню автокефалії відновилося їх спілкування з усіма іншими Автокефальними Церквами.

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей