18
Нд., лист.

Звідки пішла Російська Православна Церква

За кордоном

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Автокефалія Російської Православної Церкви виникла як політичний проект московського князя Василя II

Єпископ РПАЦ, доктор філософських наук, Василь (Лур’є) в своїй статті на ПостНауці розповідає про історію відокремлення Російської Православної Церкви та її вихід зі складу Константинопольського патріархату.

Історія виникнення Московського патріархату почалася з розколу з Константинополем, коли князь Василь II вирішив зробити главою митрополії свого ставленика Іону. «При першій спробі це зробити в Константинополі в 1437 році його НЕ висвятили, у 1448 р це зробили в Москві. У документах, правда, підкреслювалося, що як виняток митрополита Йону висвятили без благословення патріарха і прямо на Русі, але надалі будуть висвячувати у Константинопольського патріарха, як це робилося раніше. Всупереч пізнішим заявами про те, ніби 1448 року митрополит Іона був поставлений в Москві, щоб не підкорятися укладеної в 1439 році у Флоренції унії, в документах тих років не йдеться про розрив з Константинопольськими патріархами-уніатами. Навпаки, вони згадуються як цілком визнані, а ось місія противників унії – афонських ченців, які відвідали Москву в пошуках підтримки в 1441-1442 роках, – не мала успіху. Московська влада домагалася визнання Іони від уніатської офіційної Константинопольської церкви, і найменше їх цікавила боротьба за православ’я».

Цікаво, що причиною такого самоуправства Василя була, все-таки, не Флорентійська унія, як люблять зараз підкреслювати деякі церковні автори, а банальне бажання політика, в даному випадку царя, призначати на ключові пости підконтрольних йому людей. Таким чином, ідея виникнення самостійної митрополії в Москві, яку згодом ставали називати автокефальної Російською Церквою, – справа суто політична, до збереження чистоти православ’я, яка не має ніякого відношення.

Цікаву історичну довідку дає автор щодо історії однієї з найдавніших Православних Церков – Грузинської: «А з грузинським патріархатом була інша історія. Коли Грузія приєднувалася до Росії договором 1801 року права грузинської церкви були обговорені. Грузинська церква була автокефальною, і імператор Олександр обіцяв, що в складі Російської імперії так все і залишиться. Минуло десять років, в 1811 році насильно прибрали Католікоса, пізніше вивезли двох єпископів і вбили. Синод поставив на чолі Грузинської церкви російського єпископа, перетворивши Грузію на екзархат російської церкви. Так тривало до 1917 року. У 1917 році грузини відновили автокефалію, тому що вона не скасовувалася законно, а значить, де-юре нікуди не зникала, і відмовилися брати участь в помісному соборі Російської церкви для обговорення свого рішення. Російська зарубіжна церква і Московський патріархат відмовлялися визнавати грузинську автокефалію. Але якщо це і ускладнило міжнародний статус Грузинської церкви, на її діяльності всередині країни це ніяк не позначилося».

Заглянувши в історичні документи, цікаво виявити, що Москва виступає проти того, що сама неодноразово робила. «Ніколи такого не було, і ось знову!».