Священники не наші раби, а ми не феодали і рабовласники! - заява митрополита Черкаського Іоана на захист Олександра Трофимлюка – інтернет-видавництво Церкваріум
22
Пт., лист.

Священники не наші раби, а ми не феодали і рабовласники! - заява митрополита Черкаського Іоана на захист Олександра Трофимлюка

Україна

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Здається, ми таки опинились в новій реальності

На офіційній сторінці Черкаської єпархії ПЦУ з'явився коментар митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана відносно заяв та висловів митрополита Білгородського і Обоянського Іоасафа, опублікованих у соцмережах та на сайті cerkva.info.

"Читаючи на офіційному інтернет-ресурсі почесного Святійшого Патріарха Філарета коментарі митрополита Іоасафа Білгородського і Обоянського, які з’являються настільки часто, можна стверджувати про те, що владика Іоасаф неофіційно став речником Святійшого Патріарха Філарета. Хоч його коментарі з’являються на його власній фейсбук-сторінці, але якщо б вони там і залишалися, то мало хто міг би про них дізнатися, і якогось резонансу вони б не спричинили. Але регулярне перепощування, або розміщення його на такому часто відвідуваному поважному ресурсі дає широкий розголос тому, про що він коментує і дає своє бачення. Тобто з цього можна розуміти, що це є бачення Патріарха Філарета, але висловлене від іншої особи, яку добре знають в церковних колах архієреї та духовенство, адже митрополит Іоасаф був постійним членом Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату.

Тож ми, архієреї колишнього КП, а нині ПЦУ, добре знаємо нашого собрата у Христі, владику Іоасафа. Наразі його позиція різко відрізняється від позиції інших архієреїв, являється критичною по відношенню всіх дій нинішнього предстоятеля ПЦУ, владики Епіфанія, священного Синоду ПЦУ, докоряє архієреям колишнього КП у зраді колишнього свого предстоятеля.

Природньо мені дану відповідь розміщати у коментарях на фейсбук-сторінці самого владики Іоасафа, але їх тоді ніхто не побачить і не перенесе на інтернет-сторінку Патріарха Філарета. Тому я скористаюся офіційним ресурсом Черкаської єпархії ПЦУ для ознайомлення з моєю позицією для більш широкого загалу вірян та духовенства, щоб не виникло питання про мовчання архієреїв.

Отже, я в такий спосіб хочу звернутися до владики Іоасафа, тезово розглядаючи певні його твердження.

Ви, владико Іоасафе, обурюєтеся указом Блаженнішого Митрополита Епіфанія від 29 травня, виданого як реакцію на заборону протоієрея Олександра Трофимлюка з боку почесного Патріарха Філарета. Ви говорите наступне: «Все распоряжения правящего архиерея обязательны для его клириков, каноничны, законны. И никто не вправе их отменить, кроме Церковного Суда». 

Але це не стосується беззаконних рішень правлячого архієрея, які руйнують церкву. Всі чудово знають митрофорного протоієрея Олександра Трофимлюка, якого Патріарх Філарет всіляко відзначав, доручав найважливіші справи, брав із собою в супровід в закордонні поїздки. Але тепер чомусь (а ми розуміємо чому) отець Олександр став неугодним Патріарху і він вирішив зруйнувати йому священичу долю, давши його в заборону. Заборонений у священнослужінні, - хіба це не тавро на долі священника? Хто бажає ходити з таким тавром? Ми, архієреї, маємо право діяти свавільно щодо священників? Вони не наші раби, ми не феодали і рабовласники! Вони служать не нам, а Богові, хоча і діють за нашим дорученням. Але служать Богові, а не архієрею, хоч він є і Патріарх.

Патріарх змушував отця Олександра відмовитися від ректорства для збереження настоятельства над парафією і я особисто на засіданні Священного Синоду чув відповідне запитання почесного Патріарха Філарета до Блаженнішого Митрополита Епіфанія: "Чи отець Олександр писав прохання про зняття його з посади ректора?". Очевидно, взнавши, що він не писав такого прохання, Патріарх вирішив відомстити отцю Олександру Трофимлюку, покаравши його за невірність собі і за вірність дорученій Синодом ПЦУ важливій справі ректорства та керівництва іншими важливими ланками Церковної освіти новоутвореної Церкви. Про неї Патріарх говорить зовсім по-іншому: немає нової Церкви – був, є і буде Київський Патріархат. Чи може ректор провідного вузу – Київської Православної Богословської Духовної Академії Єдиної Помісної Православної Церкви України розділяти таку позицію, - звичайно ні! 

Навіть якщо отець Олександр під погрозою з боку Патріарха обіцяв це зробити, а потім відмовився, і написав прохання до Блаженнішого владики Епіфанія про прийняття його з парафією в безпосереднє підпорядкування Предстоятеля нашої Церкви, він мав на це повне моральне і канонічне право. Предстоятель є однією з ланок церковно-судової системи. 

І ви, шановний владика Іоасаф, маєте чудово пам’ятати із практики почесного Патріарха Філарета, коли він неодноразово діяв точно таким способом для залагодження конфліктних ситуації в різних єпархіях між священниками та керуючими архієреями, приймаючи цих священиків та їхні громади у своє безпосереднє керівництво. Потім Патріарх своє рішення виносив на ознайомлення Священного Синоду, бо ніхто ніколи його рішень не оскаржував. Також Патріарх одноосібно, користуючись статусом Предстоятеля, відміняв заборони, накладені на священників озлобленими архієреями, повертаючи цих священників до церковного спілкування та підтверджуючи їхнє настоятельство над парафіями, куди вони були призначені.

Отже, ваші слова «Чем еще можно более ярко продемонстрировать полное пренебрежение, а возможно и просто незнание Канонического Права?» ви таким чином маєте спрямувати до почесного Патріарха Філарета, котрий чинив точно таким же способом, а не звинувачувати Блаженнішого Митрополита Епіфанія у порушенні архієрейської присяги і не виставляти його на Церковний суд, бо «не судіть, і не будете судимі». Причому, наскільки можна зрозуміти з розпорядження Блаженнійшого, він взяв безпосереднє керівництво над парафією тимчасово, до церковного вирішення даної ситуації Священним Синодом.

Я не зробив описки, говорячи про свавільні рішення. Кожен з нас, архієреїв, несе відповідальність за свої рішення. Ми не можемо діяти так, як хочемо! Ми маємо діяти так, як корисно для Церкви, частиною якої є особисто кожен священник, кожен вірянин.

Коли на богослужінні на цій парафії на свято Жінок-мироносиць Патріарх Філарет оголосив, що Київський Патріархат був і є, ставлячи парафіян перед фактом, що їхня парафія є не парафією ПЦУ, а парафією Київського Патріархату, він відділив вірян від єдності з новоутвореною об’єднаною Помісною Православною Церквою, відкидаючи їх у розкол. Хіба це не є свавілля? Хіба корисно для Церкви давати у заборону в священнослужінні ректора духовної Академії, під керівництвом якого виростає майбутнє духовенство?

Патріарх Філарет напевне вимагав звільнити посаду настоятеля Свято-Покровського храму, бо якщо отець Олександр є ректор, то нехай служить у академічному храмі Святого Апостола Іоана Бог слова? Те, що у Духовної Академії є свій академічний храм Іоана Богослова, не обумовлює необхідність очолення його з боку ректора. Як відомо, попередній ректор, нинішній Предстоятель нашої Церкви, одночасно був намісником цілого Видубицького монастиря. Ніхто ж не вимагав, щоб він кидав намісництво, та обмежувався виключно академічним храмом. Навпаки, ще й до того він керував Переяславською єпархією, тобто всією Київською областю.

Тому і отець Олександр Трофимлюк цілком може одночасно бути і ректором, і настоятелем парафії Покрови Пресвятої Богородиці на Солом’янці м. Києва. А примушування його визнавати себе не кліриком Православної Церкви України, а ліквідованого Київського Патріархату, взагалі є спробою утворення церковного розколу. Якими канонами Ви, шановний владика Іоасаф це опишете?

Ми, і не тільки архієреї, а разом і духовенство, і миряни, зі скорботою спостерігаємо за останніми заявами та діями почесного Патріарха Філарета, який був нашим духовним лідером, якому ми, архієреї, добровільно віддавали свою волю, підпорядковуючись системі його одноосібного керівництва УПЦ КП задля однієї мети – утворення у майбутньому Єдиної Помісної Православної Церкви, визнаної іншими Помісними Православними Церквами.

Можливо для Вас, владико, для ваших вірян у Москві, наявність такої Церкви взагалі не має ніякої ваги, а для нас це була мета, це була наша мрія! І ця мрія здійснилася! Повірте, ми ніколи не відмовимося від цієї Церкви, яка обрала собі Предстоятеля.

Мені також кортить повернутися до Вашого відкритого звернення від 3 квітня цього року, де Ви багаторазово обурюєтеся діями всіх, хто не привів до керівництва новоутвореною Помісною Православною Церквою почесного Патріарха Філарета, особливо нападаючи на обраного Предстоятеля Блаженнішого митрополита Епіфанія: «на наших глазах и с нашим невольным участием произошел церковный переворот»; «лгали до Собора о двух Предстоятелях... лгали, принимая Устав... лгали о том, что будет сразу собран поместный собор ПЦУ для урегулирования всех сомнительных вопросов бытия Церкви… лгали и лгут о положении диаспоры… лгали о том, что на богослужениях будут поминаться два Предстоятеля – Патриарх и Митрополит»… 

Початок неправди, шановний владико Іоасаф, шукайте у самій ідеї, яку оголосив нам, архієреям колишнього КП Патріарх Філарет – оберемо предстоятеля, котрий буде «царівною на горошині» та представляти Церкву назовні, а всередині України керувати буде Патріарх Філарет.

Ви говорите про те, що була домовленість на такий формат життя нової церкви. Ніякої домовленості не було. Нас поставили перед фактом цієї версії майбутнього Церкви, і ніхто з нами, архієреями колишнього Київського Патріархату, ні про що не домовлявся і не радився. Так було практично завжди. Якщо Патріарх щось вирішував, то він доводив до загалу архієреїв свою думку, і ми її приймали. Сперечатися з ним було безсмислено. Тому і оголошення ним такого формату керівництва новою Церквою практично поголовна більшість архієреїв сприйняла без заперечень, бо ставила за мету утворення Єдиної Церкви, а не те, хто в ній буде предстоятелем. Але це не означає, що всі були згодні з цим. Це не є нашим гріхом (Пс. 50:21) «Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти думав, що Я такий самий, як ти». У новій Церкві всі ми опинилися у інших реаліях, ніж ті, про які могли помислити до об’єднавчого Собору 15 грудня. І ці реалії самі почали вимагати від нас таких дій, які відповідають прийнятому Статуту і канонам Православної Церкви. Інакше Церква зруйнується і ми, а не ви, будемо за це нести відповідальність, шановний владико Іоасаф. Відповідальність перед Богом, перед своїми вірянами, перед своєю державою, перед лицем попередніх поколінь борців за свободу України, в тому числі духовну свободу від «російського міра». А ми, архієреї, несемо особливу відповідальність за те, як керуємо духовенством. Свавільно, чи як нашими духовними братами, співпрацівниками на ниві Божій? Вони також у свій час рукополагалися нами з мрією у постання Єдиної Помісної Православної Церкви. І, реанімувати ліквідований Київський Патріархат, – значить зраджувати їхній вірі, надії на нас, сподіванню, що під нашим керівництвом вони приведуть свою паству до омріяної Церкви, у якій буде всім затишно, у якій ми будемо не у страху, а в любові розбудовувати духовне життя України.

Я особисто згадував під час літургії на великому вході і на викличці ім’я «владики і отця нашого Святійшого Патріарха Філарета» доти, доки наш Патріарх не оголосив відновлення Київського Патріархату. І я припинив його згадування. Тепер лише на проскомідії згадую Його Святість. Тому не звинувачуйте нас, своїх, можливо колишніх співбратів. Я навіть не знаю чи зможете Ви з Вашою нинішньою негативною позицією стати зі мною та іншими архієреями ПЦУ за престіл і промовити: «Христос посеред нас». З моєї точки зору існує дуже просте рішення цього питання: стати Святійшому Патріарху Філарету під час богослужіння поряд з Блаженнійшим Митрополитом Епіфанієм, стати другим по честі у нашій Церкві, не домагатися власного її очолення. Це нова Церква, яка будується на засадах любові, інших, ніж почесний Патріарх Філарет будував Київський Патріархат на засадах страху. Вона будується набагато довше і складніше, зате особливо угодна Богові, бо Бог є любов. А у кому є любов, у тому немає страху, по тому пізнають, що він є учень Христів. Я насмілюсь говорити не лише від свого імені, бо маю спілкування з різними архієреями. Отже, ми віримо, що зможемо з Божою допомогою таку церкву в Україні збудувати! А обраний нашим об’єднавчим собором Предстоятель очолить будівництво саме такої Церкви – на любові, а не на страху.

Тож, шановний владико Іоасафе, ставайте поряд, не переживайте про Вашу нинішню неприсутність у Священному Синоді. Час змінює обставини і, я переконаний, це стане другорядним. А головне буде те, що Ви будете у визнаній світовим Православ’ям Церкві, у спілкуванні з усією її повнотою.

З повагою та любов’ю во Христі, Ваш собрат Іоан".

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей