Як приймали розкольників: Сербська Церква – інтернет-видавництво Церкваріум
18
Нд., серп.

Як приймали розкольників: Сербська Церква

Помісні церкви

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Серби засуджують нас за те, що робили самі

Представники Сербської Православної Церкви неодноразово виступали проти української автокефалії. А нещодавно навіть було оприлюднено офіційну позицію цієї церкви. Проте, як вже раніше повідомляв Cerkvarium, дуже дивно, що спочатку т.з. «офіційна позиція» з'явилась російською мовою на сайті Московської патріархії, і лише через два тижні - на офіційному сайті самої Сербської Церкви.

Однак у цьому документі є низка тверджень, які працюють проти самої Сербської Церкви та демонструють подвійні стандарти та брехню її керівництва.

«Сербська Православна Церква не визнає неканонічного «вторгнення» Святішого Патріарха Константинопольського на канонічну територію Святішої Російської Церкви».

Цікавий аргумент. Проте сама ж Сербська Церква, саме у такий спосіб отримала автокефалію. Вона перебувала у складі автокефальної Охридської архієпископії. І Вселенський патріарх Мануїл у 1219 р. дарував автокефалію Сербії і висвятив Саву Неманича (канонізований і відомий як св. Сава Сербський) на архієпископа. Хоча це була канонічна територія Охридського автокефального архієпископа, який протестував проти таких дій. Більше того, центральною подією 2019 року у Сербській Церкві є 800-ліття автокефалії. Тобто серби офіційно святкують події, які самі ж засуджують. Типова готтентотська етика ‒ усе, що нам вигідно ‒ то добре, а що нам не вигідне ‒ то зле.

«Один раз розкольник ‒ розкольник назавжди, окрім випадків щирого навернення та глибокого покаяння...належні до угруповання Малетича [мається на увазі єпископат УАПЦ ‒ прим. ред.] позбавлені апостольського наступництва та взагалі священства. Ніяким документом, жодним, як кажуть, розчерком пера, неможливо перетворити те, що було, на неіснуюче, і те, чого не було - на існуюче».

У цій цитаті два аргументи: про неможливість визнання розкольників та недійсність хіротоній у представників колишньої УАПЦ.

  1. Про розкольників. У 1991 р. серби подолали свій розкол, який виник у 60-х рр. минулого століття. Тоді з політичних причин і під тиском Йосифа Броз Тіто Синод СПЦ заборонив у служінні єпископа північноамериканського Діонісія. Він цього не визнав та заснував у США автокефальну митрополію під назвою «Вільна Сербська Православна Церква». Після цього СПЦ позбавила його сану та чернецтва. У 1963 р. у монастирі Святого Сави у Іллінойсі (США), тобто вже у розколі, було здійснено архієрейську хіротонію Іринея (Ковачевича), який після смерті Діонісія й очолив цю церкву. Пізніше, у 1991 р., після перемовин Сербська Церква визнала розкольників і прийняла їх в існуючому сані, нікого не висвячуючи повторно. Це означає, що вони все ж таки визнавали дійсність свячень розкольників. Про це є навіть офіційні документи. Більше того, до комісії, яка проводила перемовини з розкольниками, входив теперішній патріарх сербський Іриней, який тоді був єпископом Нішським.
  2. Про УАПЦ. Хіротонію Іринея (Ковачевича), яку згодом визнала СПЦ, здійснили два представники УАПЦ: єпископи Григорій (Огійчук) та Геннадій (Шиприкевич). Цю хіротонію визнали, і ніхто тоді не казав, що в УАПЦ немає апостольського наступництва та священства. Виходить, як примиритися зі своїми сербськими розкольниками, то в УАПЦ є благодать, а як українці хочуть об'єднатися і не перебувати під владою Москви, то в УАПЦ раптово благодать зникає.

«Сербська Церква не визнає єпископат розкольників у якості православного єпископату, а духовенство розкольників - в якості православного духовенства, оскільки належні до крила Денисенка отримали «існування» від виверженого з сану, відлученого від Церкви і перебуваючого під анафемою архієрея».

Тут варто нагадати сербам їхню власну історію. Після отримання автокефалії у 1219 р. у статусі архієпископії, серби захотіли статус патріархату. У 1346 р. король Сербії Стефан Душан скликав собор і проголосив Печьську Патріархію (це ще один аргумент проти тих, хто любить стверджувати, що церква поза політикою, і казати, що світська влада не має права займатись релігійними питаннями). Тоді Константинопольський патріарх піддав анафемі як Душана, так і новообраного патріарха та усе сербське священство. Однак згодом усе духовенство та єпископат були визнані, і навіть ті, хто був висвячений підданими анафемі.

***

Керівництво Сербської Церкви робить провокативні заяви, намагаючись хоч якось обґрунтувати свою позицію по Україні. Істинна їхня мета ‒ захистити себе від втручання Константинополя та не допустити автокефалії Македонії та Чорногорії. Це виглядає дуже недолуго, адже всі «аргументи» проти автокефалії ‒ політичні і ґрунтуються на небажанні частини ієрархів (російських та сербських) визнати процес становлення націй, які були колишніми їхніми колоніями. І у цих заявах немає нічого духовного чи канонічного. За церковною риторикою криються цілком політичні цілі.

 

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей