Україна – лише привід для зустрічі. Помісні церкви в Аммані вирішуватимуть власні проблеми – інтернет-видавництво Церкваріум
11
Сб., лип.

Україна – лише привід для зустрічі. Помісні церкви в Аммані вирішуватимуть власні проблеми

Помісні церкви

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Для кожної Помісної Церкви «український кейс» – це туз у рукаві, який дає можливість виторгувати власні бенефіти

Джерело: Радіо Свобода

Автор –  Дмитро Горєвой

Синод Румунської Православної Церкви оприлюднив офіційне рішення стосовно автокефалії Православної Церкви України. Рішення складне та неоднозначне. Дослівно було сказано наступне:

«Священий Синод погоджується з наданням автокефалії Православній Церкві в Україні (однак не тільки одній її частині). Це може бути досягнуто тільки завдяки домовленності між Вселенським та Московським патріархатами та всеправославному консенсусі.

Оскільки на братській зустрічі в Аммані учасники обговорять шляхи примирення та відновлення євхаристійного спілкування між деякими сестринськими автокефальними православними церквами, та щоб не трактувати Амманську зустріч, ініційовану Єрусалимським патріархатом, як Синаксис (зустріч – прим. автора) Предстоятелів православної церкви, Священний Синод вирішив, що Румунську православну церкву повинен представляти не патріарх Румунії, а делегація Румунського Патріархату».

З цього комюніке є декілька важливих висновків. По-перше, румунів не обходять питання канонічності свячень колишніх представників УПЦ-КП чи УАПЦ. Вони вважають їх такою ж частиною церкви, як і представників УПЦ (МП), оскільки говорять про ПЦУ саме як про частину церкви, таку ж саму, як і УПЦ (МП). Для останньої це очевидний мінус, а для ПЦУ це очевидний плюс. По-друге, у Бухаресті все ж таки воліли б бачити спочатку об’єднання православних, а вже потім, за логікою румун, потрібно визнавати українську автокефалію. Це вочевидь вразливе місце для ПЦУ, а от УПЦ (МП) фактично довела дієвість своєї політики ігнорування Томосу. Тепер вони де-факто отримали своєрідне право вето – поки вони не об’єднаються з ПЦУ, визнання від РумПЦ годі чекати. Власне, на цьому тематика України і закінчується, а от питання участі делегації румун у нараді в Аммані має дещо інший підтекст.

Є підстави вважати, що делегація з Бухаресту їде до Амману вирішити виключно свої питання. Перш за все, зголошуючись на запрошення патріарха Єрусалимського, у румун є можливість розв’язати питання двосторонніх відносин з Єрусалимською патріархією. Мова йде про спірний храмовий комплекс в Єрихоні. Там була збудована церква для румунської діаспори. Це було зроблено на канонічній (суверенній) території Єрусалимського патріархату без узгодження з останнім. Це викликало протест та обурення, і врешті решт Єрусалим на декілька років розірвав євхаристійне спілкування з Бухарестом. У 2014 р. відносини були відновлені, однак причина конфлікту так і не вирішена.

По-третє, румуни не проти обговорити з росіянами питання Молдови. Це давня суперечка між двома церквами. Росіяни вперше анексували Молдову, у церковному плані, ще у ХІХ столітті. Потім, після революції 1917 р. та під час Другої Світової війни румунам на певний час вдавалося повернути ці території під свій протекторат. Однак у 1945 р. Московська патріархія поклала цьому край. У новітній період, у 1991 р. група кліриків та вірян у Молдові перейшла з Московського до Румунського патріархату.  Влада була проти та не реєструвала створення нової Бесарабської митрополії у Молдові. Крапку у цій суперечці поставив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по одноіменній справі «Бесарабська митрополія проти Молдови» (2001), а вже у 2007 р. румуни створили 7 нових єпископських кафедр на території сучасної Молдови. Усі вони входили до складу Бесарабської митрополії.

Москва постійно протестує проти цих дій. Риторика РПЦ тих часів нагадує сучасні засудження дій Вселенського патріарха Варфоломія. Так само говориться про агресивні дії та канонічній території РПЦ та порушення Всеправославної єдності.

Отже, участь делегації у зустрічі в Аммані має перш за все саме ці мотиви. Питання України для прагматичних румун - лише привід відстояти власні інтереси.

Загалом, ми в Україні, перебуваємо у певній когнітивній омані – ми часто думаємо, що глобальні питання обертаються навколо нас. Для кожної Помісної Церкви «український кейс» – це туз у рукаві, який дає можливість виторгувати власні бенефіти.

Так само поступок від Єрусалиму хоче і Антіохійський патріарх. Однак він не побачив за численні роки прогресу навколо «проблеми Катару», тому і відмовився брати участь у нараді.

Довідка. Проблема Катару – юрисдикційний спір між Антіохійським та Єрусалимським патріархатами. Протягом нульових у Катарі існувала місія Єрусалимського патріархату. У 2013 р. Синодом була створена епископія у Катарі. Це викликало обурення з боку Антіохійської церкви. Річ у тому, що Катар так, як і інші арабські країни Перської затоки, формально може відноситись до обох юрисдикцій – це походить від титулів обох патріархів. До юрисдикції Єрусалимського патріарха відповідно до титулу належать території «Святого Города Єрусалима і всієї Палестини, Сирії, Аравії (виділення – автора) та Зайордання, Кани Галілейської та Святого Сіону». Відповідно так само і в титулі Антіохійського патріарха – підвладні території «Великого Божого граду Антіохії, Сирії, Аравії (виділення – автора), Кілікії, Іверії, Месопотамії і всього Сходу». У 2014 р. Антіохійський патріархат розірвав відносини з Єрусалимом. Ця криза вплинула і на все світове православ’я. Саме через невирішену кризу з Єрусалимом Антіохійська церква відмовилась брати участь у Всеправославному соборі на Криті у 2016 році. Оскільки участь передбачала спільне богослужіння, а «антіохійці» на відріз відмовлялись співслужити з «єрусалимцями».  

Отже ані рішення Румунської церкви, ані рішення Антіохійського патріархату не слід сприймати прямолінійно – як підтримку тієї чи іншої позиції щодо ПЦУ чи УПЦ (МП). Участь чи неучасть у нараді в Аммані автоматично не зараховує ту чи іншу церкву до московського чи константинопольського табору. У кожної з Помісних церков є власні інтереси, які вони вирішуватимуть, в тому числі, і за рахунок «українського питання». Набагато важливіше, як в цілому та чи інша церква ставиться до ідеї української церковної незалежності та чи підтверджує церковний статус ПЦУ. До прикладу, румуни хоча і їдуть до Амману, але прихильно ставляться до ПЦУ та вважають її дійсною церквою. Натомість Антіохійський патріархат до Амману не їде, проте визнає тільки УПЦ (МП) та митрополита Онуфрія. Офіційні позиції церков непрості та нелінейні. Контекст виявляє суть, особливо коли головний текст написаний навпрочуд двозначно. А тому не варто робити передчасних висновків лише з того, чи відвідає та чи інша церква Йорданське королівство наприкінці лютого 2020 р., чи ні.