24
Пт., трав.

Звернення Митрополита Навпактського Ієрофея Влахоса до Синоду ЕПЦ

Церковні

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

"Несприйняття Томосу ПЦУ ставить під сумнів автокефалії інших церков"

Оригінал листа тут
Переклад з грецької Aleksandros Romiopoulos

30 березня 2019 р.

Священному Синоду Елладської Церкви 

Блаженніший Голово,

Поважні члени Синоду, 

Я знаю, що зараз обговорюється у двох синодальних комісіях, тобто у синодальній комісії з міжправославних і міжхристиянських зв'язків і у синодальній комісії з догматичних і номоканонічних питань, тема автокефалії, наданої Вселенським Патріархатом Україні, з тим, щоб скласти доповідь ієрархії Елладської Церкви, задля прийняття рішення її уповноваженим церковним органом. 

Хоча я не маю честі бути постійним або тимчасовим членом цих двох важливих синодальних комісій, так само як і не є на цей час членом нинішнього Священного Синоду, але як член ієрархії Елладської Церкви з повною повагою пропоную і свою думку про церковне становище в Україні, задля більшої його розробки.

Питання автокефалії тієї чи іншої Церкви та патріаршого статусу має багатовікову історію, і, природно, у цій історії визначається те, як надається автокефалія або патріарший статус та честь тій чи іншій Церкві. Питання має багато вимірів і сторін, однак позначу кілька основних моментів, не входячи у розгляд подробиць.

1. Стислий історичний огляд автокефалій і патріарших статусів

Пентархію у Церкві було встановлено ​​Вселенськими Соборами (2-м, 4-м, п’ятошостим), і першістю у диптихах, тобто Старого Риму, Нового Риму, Александрії, Антіохії, Єрусалиму. Автокефалію Кіпрській Церкві було надано 3-м Вселенським Собором. 

Патріаршу честь і статус Церкви Москви було надано Першопрестольною Церквою (Вселенським Патріархатом) в 1589 році та було визнано іншими трьома патріархами в 1590 і в 1593 роках. Усім новітнім патріархатам як автокефалія, так і патріарший статус були надані Першопрестольною Церквою Константинополя - Нового Риму після їхніх прохань, і вони знаходяться у такому статусі у посиланні (ad referendum) до Вселенського Собору (в очікуванні Вселенського Собору), тобто ще не затверджено остаточно їхній патріарший статус

Автокефалію Церкви Еллади було надано Першопрестольною Церквою (Нового Риму та Вселенським Патріархатом) і було підписано, крім Вселенського Патріарха («визначає»), і п'ятьма колишніми патріархами Константинопольськими («також визначають»), Патріархом Єрусалимським («також визначає») та іншими архієреями Патріаршого престолу без [формулювання] ( «також визначають»). 

Отже, існує канонічне право, як видно і у канонах Вселенських соборів, яким визнається Пентархія престолів, і що Церква Нового Риму - Константинополя має рівні переваги честі з престолом Старого Риму, і після падіння останнього Новий Рим став Першопрестольною Церквою з особливими перевагами і особливою компетенцією. 

Також існує і право звичаю (Анастасій Вавускос), яким воно було встановлено з 16-го століття і після, і воно стосується новітніх патріархатів і новітніх автокефалій, які було надано через утворення нових держав, тобто через причини національні.

2. Патріарші та синодальні Томоси про дарування автокефалії та патріаршого статусу 

Відомо, що всі новітні патріархати в 19-му і 20-му століттях отримали автокефалії і патріарший статус від Першопрестольної Церкви Нового Риму - Константинополя (Вселенський Патріархат), після їхнього прохання про це та прохання їхньої політичної влади. 

Це означає, що ці Церкви визнавали фактично компетенцію Вселенського Патріархату про дарування та відкликання автокефалій і патріарших статусів. 

Йдеться про патріархат Сербський, Румунський, Болгарський, Грузинський і про автокефальні Церкви Еллади, Польщі, Албанії, Чехії та Словаччини. Також те ж саме відбулося і щодо автономних Церков Фінляндії та Естонії. Якщо прочитаємо Патріарші та Синодальні Томоси, видані Вселенським Патріархатом про автокефалії і про патріарші статуси, то зробимо два висновки. 

Перший. Автокефалії даруються рішенням («ἀπεφηνά - μεθα» - «вирішуємо - визначаємо») Вселенського Патріарха та його Синоду, тільки Грузинській Церкві було даровано благословення, визнання і утвердження «задля автокефалії і незалежності та її організації, щодо (очікування) майбутнього Святого Вселенського Собору, який завжди забезпечує та незмінним зберігає єдність у вірі та у церковному чині нашої Святої Православної Церкви». В автокефаліях інших Церков немає згадок про визнання майбутнім Вселенським собором. 

Другий. Рішення про надання патріаршого статусу тій чи іншій Церкві дається Першопрестольною Церквою Нового Риму - Константинополя (Вселенський Патріархат) після її [цієї Церкви] прохання, іноді і прохання її політичної влади, та відсилається по акривії «повне звершення» патріаршої гідності до Вселенського Собору, який буде скликано у майбутньому. Наведу характерну цитату з листа Вселенського Патріарха до Церкви Румунії, яким оголошується рішення про піднесення її до Патріархату: «з величезною радістю проголошуємо Ваше Блаженство цим новим Вашим патріаршим титулом, повністю бажаючи цього рішенням нашого Синоду одностайно визнаним. Наша Христова Церква, як Мати любляча, розсудивши і зрозумівши про бажання і рішення улюбленої та шанованої дочки й сестри у Христі святої Румунської Церкви, не знайшла непереборної перешкоди для того, щоб скористатися благим способом ікономії та через нього дати братську згоду та визнання того, що загальним церковним і державним рішенням у братській Церкві відбулося, але, звичайно, у переконанні та у сподіванні, що всією Святою Православною Церквою на Вселенському і великому Соборі, що зійшовся з цієї нагоди, і остаточно про це по канонічній акривії буде прийнято рішення, не якесь інше, а на користь прагнення та на користь і славу Церкви, про попередньо звершене буде вирішено. Таким чином, ми твердо переконані, що цю нашу думку, яка базується і на інших реальних прикладах, розділять й інші поважні Патріархи та предстоятелі всіх братніх автокефальних православних Церков, і що у майбутньому буде згода всіх на піднесення братської Румунської Церкви до патріаршого статусу, яке відбулося як вшанування і нагорода за справедливе та своєчасне її звеличення, що відбулося в результаті благословенного Богом об'єднання всієї румунської нації, у надії її більшого успіху і розквіту в вірі та церковному благочесті» (Ἀναστασίου Βαβούσκου καί Γρηγορίου Λιάντα, Οἱ θεσμοί τοῦ αὐτοκεφάλου καί τοῦ αὐτονόμου καθεστῶτος στήν Ὀρθόδοξη Ἐκκλησία, σελ. 149-150). 

У цьому тексті бачимо наступне: 

Було надіслано до Вселенського Патріархату спільне рішення Румунської Церкви та держави про дарування патріаршого статусу.

Потім Вселенський Патріархат визнає патріарший статус, застовуючи ікономію. Однак патріарший статус за канонічною акривією буде остаточно затверджено Вселенським і великим Собором, який відбудеться у майбутньому. А також Вселенський Патріарх твердо переконаний, що матиме у майбутньому згодних і однодумних всіх патріархів і предстоятелів всіх Православних Автокефальних Церков і «загальне з цього бажання» задля «піднесення до патріаршого статусу». Це означає, що Патріарх Константинопольський подарував, по ікономії, патріарший статус Румунській Церкві, яке завершиться по канонічній акривії, коли будуть голоси за нього від усіх Церков на Вселенському Соборі, і тоді буде воно дійсним з дня, коли було даровано Вселенським Патріархатом. Кожне слово має значення. 

Це повторюється і у патріарших Томосах, наданих іншим Церквам. Згадаємо приклад піднесення Болгарської Церкви до Патріархату. Саме у листі Вселенського Патріарха до Болгарської Церкви, в якому оголошується піднесення її до патріархату, йдеться про те, що патріарший статус визначиться остаточно на Вселенському соборі: «тільки він має право зводити якусь із помісних Церков у патріарший статус і місце». 

Ці тексти абсолютно зрозумілі і не дозволяють перетлумачень.

3. Обговорення способу проголошення тієї чи іншої Церкви автокефальною 

У 20-му столітті у намаганнях вирішити питання проголошення автокефалії з наближенням Святого і Великого Собору відбувалося всеправославне обговорення способу дарування автокефалії тій чи іншій Церкві. На 1-й передсоборній православній нараді у Женеві у листопаді 1976 року було складено один текст під заголовком «Автокефалія та спосіб її проголошення», в якому підкреслюється, що Церква, яка бажає автокефалії, подає прохання Матері Церкві, яка, у разі своєї згоди, подає цю пропозицію до Вселенського Патріархату. 

Вселенський Патріархат, за згодою інших автокефальних Церков, проголошує офіційно автокефальною цю Церкву виданням патріаршого Томосу, який підписується Вселенським Патріархом, і бажано, щоб приєднувалися підписи предстоятелів всіх автокефальних Церков, і обов'язково предстоятелем Матері Церкви.  

Таким чином, є прохання Церкви, згода Матері Церкви, згода всіх Церков і проголошення Вселенським Патріархом у Патріаршому Томосі. 

Однак, на жаль, не було згоди щодо цього тексту, і його не було представлено на Святому і Великому Соборі, який було зібрано у Колімбарі на Криті, оскільки його ставила під сумнів Російська Церква, маючи у союзниках і деяких інших, оскільки, на їхню думку, не повинно підписувати тільки Вселенському Патріарху, але всіма предстоятелями Церков. Не прийняли розрізнення між «визначаю» і «також (спільно) визначаю»! 

Як наслідок, не було вирішено питання дарування автокефалії по канонічній акривії, але залишається ікономія, як відбувалося дотепер, тобто дарувалась автокефалія, по праву звичая, Вселенським Патріархатом. А також мало наслідком те, що не були визнані по канонічній акривії автокефалії, надані іншим Церквам одним Вселенським Патріархом, хоч цього і хотіли. 

Було втрачено цю щасливу можливість для торжества єдності між Православними Церквами, а точніше, піддалася сумніву церковна єдність.

4. Розуміння питання України 

Щодо питання України, яке цікавить Православний християнський світ, є кілька даностей. 

Перша. Вісім Церков: (Сербська, Румунська, Болгарська, Грузинська, Елладська, Польська, Албанська, Чехії та Словаччини) мають автокефалію від Вселенського Патріархату по ікономії: «використовуючи благий ікономії спосіб». 

Друга. У Томосах, якими були даровані автокефалії та патріарші статуси різним Церквам, йдеться про скликання Вселенського Собору, на якому і буде остаточно визначено визнання автокефалій цих Церков усіма автокефальними Церквами. 

Третя. Основним канонічним принципом є невтручання тієї чи іншої Церкви у рішення [що знаходяться в] компетенції інших Церков, тим більше у рішення Першопрестольній Церкви, Вселенського Патріархату, який має розширені повноваження у головуванні та у правильному служінні всіх Православних Церков, і не можуть ці рішення судити, до Вселенського собору, до якого ці рішення надсилаються для остаточного затвердження. 

Четверта. Елладська Церква не може заперечувати рішення Вселенського Патріархату з приводу його діяння дарування автокефалії Церкви України, але повинна прийняти зараз це рішення і перебувати в очікуванні, коли зможе висловити свою спільну думку і судження, коли збереться Вселенський собор. Там буде судження не тільки про те, як було надано Томос Україні, а й [як він був наданий] і іншим Церквам. 

Несприйняття того, як відбулося дарування томосу, піддасть сумніву автокефалії восьми існуючих автокефальних Церков, включаючи і автокефалію Елладської Церкви. Тому що ці автокефалії були надані одним тільки Вселенським Патріархатом. 

П'ята. Що стосується питання, як було прийнято Вселенським патріархатом «архиєрейство» Єпископів, які «рукопокладені» позбавленим сану архієреями або розкольниками або «саморукопокладеними», наша Церква до прийняття будь-якого рішення повинна запитати Вселенський Патріархат, яким чином той відновив цих «архієреїв». Це засноване на Синодальному і Патріаршому Томосі 1850-го року, яким було даровано автокефалію Елладської Церкви, і [де] він проголошує: «у церковних справах, що трапляються, які вимагають наради та співпраці задля кращого домобудівництва та затвердження Православної Церкви визначаємо, щоб Священний Елладський Синод звертався до Вселенського Патріарха і його Синоду; Вселенський ж Патріарх, з його Святим та Священним Синодом надає ревно своє співробітництво, оголошуючи належне Священному Синоду Елладської Церкви». Отже, в українському питанні обов'язкове співробітництво та спільне обговорення зі Вселенським Патріархатом, тим більше що Елладська Церква управляє "з опікою" і єпархіями Вселенського Патріархату в Елладі. Якщо цього не відбудеться, то ставиться під сумнів і Патріарший і Синодальний Томос автокефалії Еллади. 

Шоста. Це питання, яке стосується дарування автокефалії Україні, не може ставитися на голосування ієрархії, оскільки у такому випадку ми втручаємося у справи іншої Церкви і, більш того, Вселенського Патріархату, у той час як він зберігає «найвище канонічне право» в єпархіях «Святішого Апостольського і Патріаршого трону» в Елладі у т.з. "нових територіях". 

Пропонуючи вашій увазі вищевикладене, перебуваю найменшим у Христі співбратом Ієрофеєм митрополитом Навпакту і святого Власія.