Заява представників св.Кіноту Святої гори Афон (Велика Лавра, Іверійський, Кутлумуш, Есфігмену) – інтернет-видавництво Церкваріум
20
Вт., серп.

Заява представників св.Кіноту Святої гори Афон (Велика Лавра, Іверійський, Кутлумуш, Есфігмену)

Церковні

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Афонські монастирі різко відповіли на антиукраїнську політику російського монастиря та його спонсорів

Як повідомило грецьке видання Ромфея, 28 лютого відбулось зібрання Кіноту Святої Гори Афон, яке чітко висловилось щодо українського питання. Раніше ми писали, що серед афонських монастирів вже намітились проукраїнські позиції.

На замовлення Cerkvаrium було здійснено переклад цього матеріалу та самої ухвали представників Кіноту. Зверніть увагу, що афонські ченці впевнено оперують інформацією, отриманою ними в інтернеті (в заяві - 14 посилань).

Еміліос Полігеніс

Джерело Romfea

1 березня 2019

28 лютого в Карієсі відбулося зібрання Священної Спільноти (Кіноту) Святої Гори.

(Повноважні) Представники Святої гори знову обговорювали нещодавні події, пов’язані з українською темою.

Як повідомляє сайт Romfea.gr, з боку монастиря Святого Пантелеймона було висловлено стурбованість у зв’язку з тим, що Священна Спільнота дає рекомендації архієреям Української Автокефальної Церкви з правом відвідувати монастирі.

Представники Святих монастирів висловили свої думки з приводу цього питання, зокрема, лунали голоси із проханням до Святої Гори утримуватися від розгляду таких питань.

Водночас представники Святих монастирів - Великої Лаври, Іверійського монастиря, Кутлумуша та Есфігмену - прийняли спільну ухвалу стосовно останніх подій, яку було б добре впровадити у практику.

«Рекомендація священної наглядової ради є обов’язком для Священної Спільноти, в якій читається відповідний патріарший документ, з якого вона [рекомендація] випливає, і не є предметом дискусій» - говориться, між іншим, у цій ухвалі.

Звичайно, зроблено наголос на висновок представників чотирьох монастирів, а саме, що ненадання її [рекомендації] означає прямо піддати сумніву і завдати образи Вселенському Патріархові, як і Священній спільноті і відповідному монастиреві.

Агенція церковних новин Romfea.gr оприлюднила остаточну ухвалу чотирьох Монастирів, що подається нижче:

  УХВАЛА (ПОВНОВАЖНИХ) ПРЕДСТАВНИКІВ: СВЯТОГО МОНАСТИРЯ ВЕЛИКОЇ ЛАВРИ, ІВЕРІЙСЬКОГО МОНАСТИРЯ, КУТЛУМУША, ЕСФІГМЕНУ,

                                                       На Святій Горі, 28-го лютого 2019

Рішення Священного Синоду Великої Христової Церкви стосовно надання автокефалії в Україні і з огляду на наступні церковні постанови у зв’язку з цим, призвело до застосування низки канонічних зобов’язань Вселенського Патріархату, та актуалізувало певні права Його як першопрестольної Церкви на основі канонів, так і наявного ладу Церкви, як такі, що мають законну дію впродовж століть.

Усі ці речі стосуються канонічного зв’язку Вселенського Патріархату з народом Божим й іншими Православними юрисдикціями, що не мають жодного зв’язку  з питаннями віри. Також вони становлять великий внесок у світовий процес нашої безпорочної віри, і водночас є значним братолюбним та мирним успіхом Грекоправославного духу, який однозначно завжди робить свій позитивний внесок у служіння православ’я, виступаючи Його виразником, як і є Його відображенням.

Після всіх цих подій, як відомо, з російського боку було спровоковано збурення, яке проявилося у заявах Московського Патріарха та різних його співробітників, кліриків і мирян, у яких було заборонено їхнім віруючим приймати Боже причастя на Святій Горі та дозволено лише у Священному Монастирі Святого Пантелеймона, а заможних росіян закликано «робити внески» у російські монастирі, а не у святогірські (1), водночас заявлено і нагадується, що з боку росіян було внесено кошти на суму 200 мільйонів на Святу Гору, які за оцінкою американського посла в Афінах «служать водночас як російська інвестиція "м’якої сили" у регіоні без міжнародного права та економічної прозорості» (2). Характеристика «регіон без міжнародного права та економічної прозорості» стосується і Уділу Пресвятої Богородиці та російських подарунків йому.

Священна Спільнота ще раз висловлює свою думку і про російські зазіхання на Святій Горі, як у віддаленому минулому, так і в останні часи, зокрема як у питанні російських ювілеїв, схарактеризованих «як тисячоліття російського чернецтва на Святій Горі», але й у питанні володіння Священним Монастирем Святого Пантелеймона у місцевості з назвою «Гурноскит».

Спочатку нею [Священною Спільнотою] було зроблено спробу зберігати помірковано-чернечо-ісихастську позицію, для того, щоб місцевість залишалася у спокої та в молитві подалі від актуальних подій та збурень, з головним орієнтиром на церковну стабільність і збереження єдності Священних Монастирів, як і на уникнення беззмістовних перипетій та  неспокою. А тому це питання не входить у коло повноважень Святої Гори.

ВИСНОВОК [РЕЗЮМЕ] ПРЕДСТАВНИКІВ [ДЕЛЕГАТІВ]: Священного монастиря Великої Лаври, Іверійського монастиря, Кутлумуша, Есфігмену.

На розширеному засіданні Священної Спільноти у розпалі святкових канікул на початку поточного року було розглянуто послання нового предстоятеля Української Церкви кір Епіфанія, надіслане на ім’я першого секретаря Всечесного Вселенського Патріархату, - з цього приводу було проявлено неабияку поспішність і насамкінець попередньо було вирішено не брати участі в очікуваній найближчим часом його інтронізації, а також утримуватися від вітальних телеграм з цієї нагоди і фізичної присутності святогірських представників, попри те, що, як стало відомо (3), десять років тому, достеменно у цей самий період подібне запрошення Московського Патріарха, надіслане теж у подібний спосіб, було задоволено представництвом з трьох осіб без розширеної процедури [обговорення].

Спочатку вважалося, що за такого перебігу подій буде досягнуто поставленої мети, а саме певного спокою. Реалії ж і сам факт поширення різних немовби «безсумнівних звісток» з посиланнями на Священну Спільноту, дали зброю у руки всіляким центрам шаленої пропаганди та всіляким інсинуаціям всередині Греції та поза її межами, слугуючи, звісно, будь-яким цілям, крім збереження єдності на Святій Горі.

Водночас, з огляду на вище сказане, маємо справу з візитами, що вже розпочалися, з якими приїздять клірики – члени Української Церкви різного рангу у своїй новій якості, забезпечені з боку Вселенського Патріархату відповідними офіційними дозвільними грамотами, які рекомендують тих, кого там згадано, та вказують, до якої Церкви вони відносяться, та їх священицькі достоїнства.

Цих відвідин можна було б, напевно, уникнути, або ж здійснювати їх пізніше, якби не було безпосереднього лукавого залучення Святої Гори з боку російського чинника  до вплутування хитрощами у цю справу Афону.

Тож зрештою бачимо, що через битву великих звірів наше священне місце дивним чином і безпідставно опинилося у гущі битви, виступаючи певним знаряддям у боротьбі за трофей, при цьому повністю ігнорується факт канонічної залежності (Афону) від Вселенського Патріархату та його політичної залежності від грецької держави (як це визначено у рамках Статутної Хартії Святої Гори - СХСГ) і, зрештою, його самоврядність, оскільки робляться очевидні спроби покінчити з нею, і то з підступним використанням власне привілеїв, якими володіє Свята Гора, що проявляється у нав’язуванні чернечої самотньої замкненості та інших проблем.

Внесення Священного Монастиря Святого Пантелеймона до так званих закордонних організацій Московського Патріархату (4) і спорудження у Москві Свого (Пантелеймонівського) спеціального центру для фінансування [монастиря] з метою встановлення (5) визначального принципу, щоб, як повідомляє російський предстоятель: «оживити монастир у всій його величі, як це було задумано нашими предками», поєднало російські інтереси з [цим] Монастирем і повернуло його дотеперішні зв’язки обителі з Росією, побудовані на історії, переданні і дружбі у бік економічної залежності та контролю ззовні, з тривожним посиленням російського втручання у його внутрішні питання (6), наприклад, поминання на Божих відправах імені Московського Патріарха як предстоятеля, яке відбувається на вимогу Московського Патріархату, звісно ж, після поминання Вселенського Патріарха як місцевого єпископа і предстоятеля, - така ж практика побутує і у Росії.

З іншого боку маємо заяви у німецькому часописі Шпігель голови так званого «Імператорського Православного Палестинського Товариства»  і колишнього прем’єр-міністра п. С. Степашина, який говорить, що «Афон повинен обходитися взагалі без Греції. Свята Гора має бути цілком незалежною, як Ватикан», і що: «у нас…не існує жодних труднощів з грецькою Церквою, а лише із Вселенським Константинопольським Патріархом» (7).

Завдяки публікації побіжно зазначимо, що віце-головою «Імператорського Православного Палестинського Товариства» до свого обрання блаженнішим Патріархом Московським був вл. Кирил (8), який здавна вплутується у святогірські питання, як, наприклад, у справі, пов’язаній з Монастирем Есфігмену, коли, з метою умовити Вселенського Патріарха не зачіпати (питання про) захоплення Монастиря, Кирил, як голова Відділу зовнішніх церковних відносин Московського патріархату, заявив: «З одного боку, для нас, для Росії цей самий монастир (Есфігмен) вельми дорогоцінний, як місце чернечого постригу засновника російського чернецтва - преподобного Антонія, а з іншого боку усе, що відбувається нині у Священному Монастирі Есфігмен, нагадує нашим віруючим болючу історію останніх десяти років, коли у такий же спосіб, шляхом насильства, скит пророка Ілії Святогірця, який збудували російські ченці і доброчинці, став недоступним для російських ченців» (9).

Усе це звучить у цілковитий унісон з невпинним проштовхуванням войовничих базікань «фонду всесвітньої спадщини священного Монастиря Святого Пантелеймона-Російського» [Міжнародного фонду відновлення та збереження культурної та духовної спадщини Свято-Пантелеймонівського монастиря], де говориться, що «У 1920 році, коли політикою грецької держави була еллінізація Святої Гори та встановлення перепон для впливу російських ченців, тоді й почався занепад монастирського життя у скиті Нової Фіваїди і у тому ж самому монастирі» (10). З чого можна зробити висновок, що робиться спроба керувати Монастирем таким чином, щоби його правовий зв'язок з грецькою державою не підлягав безпосередньому сумніву (таке неможливо), але зобразити це як підкорення та встановлення династичного панування, а не як природну присутність чи історичну обґрунтованість і правову присутність еллінізму, що йде від природного предка, яким є Візантійська імперія, щоразу, коли настає потреба – слушна чи ні – у підтримці та зовнішньому захисті.

До цього всього додається у вигляді прикриття знаменитий дозвіл Московського Патріарха, наданий ним на одному суспільному заході, причащатися російським прочанам на Афоні лише і винятково у монастирі Святого Пантелеймона. У самому документі (дозволі) говориться (цитуємо дослівно): Православні росіяни можуть приїжджати до «нашого» монастиря Святого Пантелеймона, бо цей монастир відповідає значно меншою мірою за шкідливі дії Константинополя» (11) і, як додає публікація: «Нарешті, варто зазначити, що слова Патріарха Кирила викликали бурхливі оплески присутнього духовенства» (11).

Невже бурхливі оплески присутнього духовенства були спричинені фактом надання дозволу чи словом «нашого»? Тим часом, Священний Монастир Святого Пантелеймона у нещодавно викладеному резюме повідомляє, що являє собою «протягом багатьох століть» місце подвижництва для багатьох поколінь росіян, пов’язуючи усю свою аргументацію зі святим Афанасієм Афонським (тобто відносячи заселення росіянами Монастиря напряму аж до 10 століття) і зумисно ігноруючи усю його драматичну історію 19 століття з вигнанням грецьких ченців  з Монастиря, панславізмом, послом Ігнатьєвим, Сан-Стефанською угодою 1878 року зі створенням царського режиму «великої Болгарії», за яким згодом вибухнуло Іллінденське повстання, що мало на меті приєднання Македонії до Болгарії, а потім внаслідок цього розпочалася визвольна боротьба македонців, у результаті чого маємо нині перипетії з македонським питанням, якщо не сказати у зв’язку з цим нещодавнє видворення російських дипломатів через їхнє втручання у грецькі справи (один з цих дипломатів є згадуваний вище голова імператорського палестинського товариства) (12), але й до того ж і визнання Росією держави Скоп’є під назвою «Македонія» (це триває вже впродовж 26 років), і насамкінець остаточне вихолощення Святої Гори російським пануванням, хоча російська присутність на ній була, починаючи від 1650 року, особливо відчутною і в самому її осерді, яке втрачало свою сутність від насильства і продовжує втрачати аж донині через відомі підлаштовані оборудки Російської Церкви.

Усе це, як і той факт, що історія зросійщення Священного Монастиря Святого Пантелеймона має вже майже 150 років, на жаль забувається у конкретному резюме. Своєрідним гаслом у ньому є слова: «з метою зберегти непорушними традиційні зв’язки з Російською Церквою». З посиланням звичайно і на статтю 9 СХСГ, тобто де йдеться про самоврядування Монастиря, яке, як згадувалося, всіляким чином обходить російське вторгнення, але яке, як бачимо, залишається стійким і непохитним перед лицем Священної Спільноти, Грецької держави і Вселенського Патріархату. Відтак у цьому резюме, з посиланням на статтю 184 про прозелітизм, заявляється про недопущення відтепер і надалі до Монастиря Святого Пантелеймона духовенства з Української Церкви, та заборону на спільну молитву з рештою святогірського світу у відправах, які проводитиме таке духовенство. Якщо, наприклад, до Священого Кіноту (Епістасії) увійде згаданий клірик, то представник-наглядач Монастиря Святого Пантелеймона буде виходити з зали, якщо [такий клірик] увійде до Церкви, то [представник монастиря] повинен вийти з храму.

У зв’язку з цим, як не згадати з відповідною аргументацією листи і заяви зилотів Монастиря Есфігмен у 70-і роки, які привели до відомих перипетій у Священному Монастирі і його насельників, зганьбили Священне наше Місце і продовжують його турбувати. Як тоді, так і нині декому дещо не сподобалося, і тоді і тепер Вселенський Патріархат став приводом, так що навіть Російська Церква не просто веде перемовини з Папою, але й приймає католицьких «священиків»  до співслужіння, визнаючи їхнє хрещення і священство звичайною відпустовою (прощенною) молитвою. (Див. Вхід католиків у російську церкву) (13). Тож яким чином тоді, звершуючи такі священнодійства з прийняттям інославних, Російські єпископи, тим не менш стають вхожими у Монастир Святого Пантелеймона? Чому тоді, у цьому випадку, не чути про якесь обурення чи протести? А відомий таки усім зв'язок Монастиря раніше із розкольниками Закордонної Церкви, котрі і служили у Монастирі, а до того ж посилали людей на проживання у ньому. (див. Антоній-Емілій Тахіос: Присутність російських ченців на Афоні (11-20 ст.)) (14).

Там очевидно ж не існувало сентиментальності. То, зрештою, чи ж  був у тому наявний не релігійний, а лише національний критерій?

Торік з нагоди влагодження Священним Монастирем Святого Пантелеймона питання на території Гурнускит, було відправлено до Священного Кіноту письмове резюме, у якому згадувалися різні проблемні речі стосовно російських домагань на Святій Горі, які торкалися тодішнього становища, а також досвіду, якого набула комісія від священної спільноти, займаючись російськими справами. Отже там (у резюме) згадувався факт про російські тенденції на Святій Горі, ототожнення їх з відродженням панславістських зазіхань у минулому, і головним чином надмірна спроба з Росії сконструювати і штучно виліпити «винятковість» Св. Монастиря Святого Пантелеймона на противагу усім іншим (обителям). Спостерігаючи за останніми поточними подіями і попри запевнення Монастиря у протилежному, пересвідчуєшся, що з невідомо коли висловлені страхи на жаль підтверджуються, і Священний Монастир намагається відособитися і начебто з логічних міркувань перетворитися на знаряддя у руках чужинців по відношенню до статутів і статусу нашого Священного Місця, котрі спричиняючи там розкол, неспокій і чвари, і підлаштовують свої оборудки на вищому рівні, ціляться на весь загал Святої гори, сподіваючись на успіх у своїй головній меті, якою є, як згадувалося вище, керівництво Монастирем Святого Пантелеймона. У цю пастку не повинен упасти ні сам Монастир, ні весь Афон.

Після викладу вище наших свідчень і проблем, ми по-братолюбному просимо, щоби Священний Корпус узяв до уваги такі наші пропозиції:

  • Цей самий рух Священного Монастиря Святого Пантелеймона внести письмове резюме спотворив ухвалене самостримання Священних монастирів, яке мало на меті відхилити і відповідне резюме Священного Монастиря Ставронікіта (Хреста-Переможця) щодо збереження єдності і одностайності між ними. Поспішно і без належного обговорення його (резюме) було прийнято таємно у попередньому читанні, і без заперечень увійшло у практику зібрань. З цієї причини ми вважаємо, що його (резюме) слід надіслати до Всечесного Вселенського Патріархату для з’ясування обставин і розв’язання у ньому проблематичних моментів.
  • Священний Монастир Святого Пантелеймона повинен висловити незгоду (протест) з указом Московського Патріархату про прийняття Святого Причастя віруючими росіянами і привести цю справу у відповідність із загальною (спільною) практикою решти 19 Монастирів, які не роблять різниці між православними християнами-росіянами і не-росіянами.
  • Священний Монастир Святого Пантелеймона повинен припинити поминання двох предстоятелів на священних відправах і узгодити це зі статтею 5 Статуту Святої Гори.
  • Думка про іншу практику у рекомендаційних грамотах духовенства з автокефальної Української Церкви не може бути ухваленою ані Священною Спільнотою, ані бути приведена у практику, оскільки вона суперечить статті 173 Статутної Хартії Святої Гори, яка говорить так: «Жоден архієрей не може звершувати священнодійство на Святій Горі, якщо він не забезпечений документом Вселенського Патріархату, із наданням дозволу на священнодійства і без дозволу Священної Спільноти чи якогось монастиря… Усе нижче духовенство повинно мати таку грамоту цієї церковної влади, для Священної Спільноти». Рекомендація (документ) Священної Наглядової Ради є обов’язком для священної Спільноти, у якій зачитується відповідний Патріарший документ, формулюється на підставі Патріаршого Документу, виражає його справжність і запечатує згідно зі Статутною Хартією (стаття 5) «духовну правомочність Великої Христової Східної Православної Церкви на Святій Горі» і не може бути предметом якихось дискусій. Ненадання його (документа) означає піддати безпосередньому сумніву і завдати образи Вселенському Патріархові, який рекомендує Священній Спільноті і відповідному Монастиреві, але й клірикові, що робить візит, і який зберігає канонічний чин і приїздить на підставі дозволу і рекомендації. Також і відмова у видачі його (документа-рекомендації) перекручує всілякі рішення і рекомендації Священної Спільноти, зокрема, щодо Св. Монастиря Святого Пантелеймона, багато запрошених єпископів якого вже роками байдуже ставляться до отримання контрольної рекомендації або ще більше приїздять служити без дозволу Вселенського Патріархату. Насамкінець, не дозволено, випадково з’явившись, ховатися анонімно за спиною Священної Спільноти, перекладаючи на Неї відповідальність, посилаючись на Неї як перепону для звершування священнодійств згаданому духовенству, поскільки звершування священнодійств у будь-якому Священному Монастирі будь-яким кліриком регулюється ним, тоді як запрошення у гості навпаки надається усім незалежно від традиції, і навіть від конфесії.
  • Насамкінець, оскільки саме зовнішнє втручання не припиняється, і триває зганьблення нашого Священного Місця і далі робляться спроби звалити на наші плечі, як свою власну проблему питання не святогірське і не догматичне, а яке має пастирське значення і передає суть міжцерковних стосунків, то ми вважаємо, що слід більшою мірою вносити духовний зміст у наше Священне Місце.

Представники Священних Монастирів

Великої Лаври

Іверійського монастиря

Кутлумушу

Есфігмену.

 

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей