Відкритий лист Патріарху та Архієрейському Собору Сербської Православної Церкви

Відкритий лист Патріарху та Архієрейському Собору Сербської Православної Церкви

Церковні

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

Відкритий лист Центру релігійної безпеки, який керує інтернет-проектом Cerkvarium, до Патріарха Іринея та Архієрейського Собору Сербської Православної Церкви

Архієпископу Печському,
митрополиту Белград-Карловацькому,
Патріарху Сербському Іринею

Архієрейському Собору
Сербської Православної Церкви

Ваше Блаженство!

Ваші Високопреосвященства!

З глибоким сумом і болем українські віруючі сприйняли негативну позицію Архієрейського собору Сербської церкви в цілому, і Вашу зокрема, щодо надання автокефалії Православній Церкві України.

Ось вже 27 років українське православ'я було в стані глибокої кризи, перебуваючи розділеним через егоїстичні амбіції Російської церкви, яка прагне всеправославного панування. І всі ці роки Російська церква не просунулася ані на крок до припинення взаємного розколу. Більш того, його Блаженство патріарх Кирил навіть заявив, що кордони Російської Церкви непорушні, і це остаточно завело у глухий кут будь-які спроби вирішити українську канонічну аномалію.

Але як тільки його Всесвятість Вселенський патріарх Варфоломій взявся вирішити цю канонічну аномалію та повернути до церковного спілкування мільйони українців, на нього обрушилися звинувачення у всіляких гріхах. На жаль, до цього приєдналися і Ваше Блаженство, і деякі з ваших преосвященних.

Ви звинувачуєте Вселенського патріарха в тому, що він нібито втрутився у справи іншої Помісної Церкви, надавши Україні автокефалію. Але цього року ви урочисто святкуєте 800-річчя власної, Сербської автокефалії, яку дав Вселенський патріарх, незважаючи на те, що сербські землі були в канонічній юрисдикції автокефального Охридського архієпископа Димитрія (Хоматіана), який протестував проти цього. Першого автокефального Сербського архієпископа Саву (Неманича) ви почитаєте святим. Так чому ж у дзеркальній українській ситуації ви підтримуєте протестуючих, а не тих, хто просить? Ви ж самі пройшли болючий шлях здобуття церковної незалежності? Невже ваше співчуття можна затьмарити сьогочасними, політичними факторами?

Ви говорите про те, що не можна прийняти у спілкування відлучених від церкви через анафему. Але хіба ваших преосвященних попередників не піддавали анафемі і не приймали потім у церковне спілкування? Нагадаємо, що за самовільне проголошення патріархату Вселенський патріарх Калліст наклав анафему на короля Стефана Душана, Печського патріарха Іоаннікія та все сербське духовенство. Але через 29 років Вселенський патріархат визнав Сербську автокефалію та зняв анафему. Так само, як це було і в Україні. Через 27 років після заснування Київського патріархату Вселенський патріарх визнав Українську автокефальну церкву, причому в статусі митрополії. Вас визнали у статусі патріархату, тобто в більш привілейованому становищі, ніж нас, і Ви при цьому засуджуєте нас?

Ви стверджуєте, що не можна приймати у спілкування тих, хто був висвячений у розколі. Але хіба не ваш блаженної пам'яті попередник в 1991 р. прийняв у спілкування єпископа Іринея (Ковачевіча), якого було висвячено представниками невизнаної тоді Української Автокефальної Православної Церкви. Нагадаємо, що прийняли його без повторної хіротонії, а значить, визнали хіротонію, здійснену в УАПЦ. Вам, Ваше Блаженство, це повинно бути добре відомо, адже Ви на той момент входили до складу комісії, яка проводила переговори з приводу визнання розкольників без додаткових хіротоній, тобто так само, як і визнали українських єпископів з раніше невизнаних юрисдикцій.

Ви говорите, що автокефалія української церкви є питання не канонічне, а політичне. Однак чи можете ви навести приклади, коли на утвердження автокефалій після Вселенських соборів не впливали політичні процеси?

У 1878 р. за Берлінським договором Сербія отримала політичну самостійність, а в 1879 р. Константинопольський Патріарх Іоаким III видав грамоту, якою визнав і автокефалію Сербської Православної Церкви. У грамоті, зокрема, писалося: «З огляду на те, що благочестива і Богом збережена Сербія отримала політичну незалежність і що благочестивий, Богом затверджений, премилостивий князь її государ Мілан Обренович IV і преосвященний Архиєпископ Белградський і Митрополит Сербії пан Михайло, від імені чесного кліру і благочестивого народу звернулися до нас з листами і згідно з політичною незалежністю побажали і церковної незалежності, наша мірність разом зі святим нашим Синодом преосвященних митрополитів, нашим по Святому Духу люб'язним братом і співслужителем, зібралися ... і, з волі Святого Духа, знайшли, що прохання їх доречне і зі святими правилами і церковною практикою згідно. Тому і надалі цим же Синодальним актом Церкву Сербську визнаємо і проголошуємо за духовну нашу сестру, а всім Православним Церквам доручаємо визнавати її за таку ж і поминати її ім'ям «Свята, самостійна Церква князівства Сербського». Ви отримали автокефалію через рік після здобуття політичної незалежності, а ми чекали на цю подію 27 років, і ви нас за це засуджуєте?

Ви неодноразово заявляли, що надання автокефалії має відбуватися за канонами. Чи не могли б ви уточнити, за якими саме канонами, якого собору? Якщо мова йде про ту процедуру, яка була узгоджена всіма Церквами перед Всеправославним собором на Криті в 2016 році, то вона не була остаточно прийнята і затверджена саме через відсутність Російської церкви. Тому на даний момент існує «старий порядок», за яким саме Константинополь може самостійно вирішувати такі питання.

Ви стверджуєте, що світська влада України не має права втручатися у церковні справи. Але чи не ваш король Стефан Душан, будучи світським правителем, самочинно скликав церковний собор в 1346 року і односторонньо проголосив патріарший статус Печської архієпископії? Чи не його ви шануєте як національного героя? Так чому ж тоді те, що ви дозволили собі, ви не дозволяєте нам?

Ви так послідовно критикуєте втручання політиків у церковні справи, маючи на увазі звернення Президента і Парламенту України до Вселенського патріарха, але ніколи не критикували дій Президента та Уряду Росії. Ані коли він легалізував розкольників з РПЦЗ у 2007 р., ані коли у вашої церкви забрали частину територій. Останнє відбулося в середині ХХ століття. Після II Світової війни та створення Варшавського блоку, ви під тиском СРСР змушені були відмовитися від юрисдикції над Чехословаччиною, про що є офіційні документи ‒ постанови Священного Синоду Сербської Православної Церкви від 15 травня 1948 року. Чи не відчуваєте ви почуття болю та національного приниження від того, що ви підтримуєте тих, хто сам відібрав у вас частину вашої канонічної території?

Ви висловлюєте особливу подяку Росії за звільнення від османського ярма. Але ми хочемо вам нагадати, що в складі армії Російської імперії воювали і українці. У російсько-турецьких війнах, коли було звільнено Сербію, брали участь Волинський, Київський, Таврійський, Малоросійський, Сумський, Катеринославський, Харківський, Маріупольський, Подільський, Житомирський, Лубенський, Галицький, Бузький, Путивльський, Чугуївський, Ізюмський, Азовський, Дніпровський, Український, Одеський, Херсонський, Охтирський і Ніжинський полки, в яких воювали етнічні українці. Наші предки віддавали свої життя за звільнення вашої країни, а ви навіть не згадуєте про них, віддаючи всю славу і подяку Росії, яка і зараз вбиває українців на їхній власній землі на Донбасі. До речі, сучасна Російська Федерація офіційно не є правонаступницею Російської Імперії, тому юридичних підстав для будь-яких монопольних претензій Москви на ці подвиги немає.

Крім того, глибинними причинами початку російсько-турецької війни були аж ніяк не благородні мотиви Росії допомогти братам-слов'янам звільнитися від османського ярма. А саме реванш за поразку у Кримській війні. Ситуація в Сербії у цій великій геополітичній грі і стала лише розмінною монетою та приводом для вторгнення Росії на Балкани, а не істинною його причиною.

Ви стверджуєте, що Україна ‒ це канонічна територія Російської Православної Церкви. Але хіба ви не знаєте, що канонічна територія Московського патріархату, визнана собором Східних патріархів, охоплювала лише північні території, якими володіло Московське царство станом на 1593 рік, і Київська митрополія до цих територій не входила? Нещодавно архиєрей вашої церкви архиєпископ Іоанн (Вранішковський) підтвердив це, заявивши, що у Сербії є Томос на Північну Македонію, а у РПЦ на Україну ‒ немає.

Ви стверджуєте, що українське питання має вирішувати тільки Російська Церква, але як ми можемо чекати визнання нашої церковної незалежності від окупанта, який анексував частину наших територій? Біль від анексії Криму співмірний з вашим болем за Косово та Метохію. Кому як не вам зрозуміти нас? Чи можете ви собі уявити, що питання вашої автокефалії вирішувалося б Албанської церквою? Але ж подібного ви вимагаєте від нас.

Багато хто вважає, що однією з причин лояльності Сербської церкви до Росії є величезна фінансова підтримка від цієї держави, у тому числі і на будівництво найбільшого собору на Балканах ‒ храму св. Сави у Белграді. Але хіба можна за храм продавати християнську совість і канонічну справедливість? У багатьох виникає подив, навіщо Сербській церкві такий великий храм, побудувати який вона власними зусиллями не може? Як можна проповідувати смирення та засуджувати марнославство, і одночасно входити у величезний неоплатний борг перед Росією, намагаючись продемонструвати свою крихку велич за чужий рахунок? Хіба це не гординя?

Історія вашої Святої Церкви багата на різні суперечливі епізоди. Ми не звинувачуємо вас за це, ми все розуміємо і з належним православним смиренням приймаємо ці сторінки історії. Ми лише хочемо, щоб ви ставилися до нас з терпінням і розумінням і не вимагали від нас того, що не змогли свого часу зробити самі. Хіба це не лукавство, хіба це не порушення заповітів Господа нашого Ісуса Христа?

Єдино можливим виходом з такої неприємної ситуації може бути визнання вашої Святою Церквою її новонародженої сестри ‒ Православної Церкви України на чолі з Його Блаженством митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм.

Перебуваючи у вірності Верховному Архієреєві
Господу нашому Ісусу Христу,
підносимо до Нього наші молитви за Вас і ваш народ,
з братською християнською любов'ю,  

Дмитро Горєвой і Тетяна Деркач
Громадська організація «Центр релігійної безпеки»,
Київ, Україна

SEO продвижение сайта - LUXEO Работа за границей