10
Пн., груд.

Томос про автокефалію Болгарської церкви

Церковні

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Опубліковано 22.02.1945 р. 

Подолання розколу 1945 року

ПРОТОКОЛ

Для подолання існуючої багато років аномалії в тілі Св. Православної Церкви і відновлення миру та братських канонічних відносин Болгарської Церкви, Вселенського Патріархату та інших автокефальних православних церков, було прийнято наступне:

А) Святіший Синод Болгарської Православної Церкви в листах до Вселенського Патріархату заявив, що шкодує про поділ, існуючий в канонічних відносинах Православної Болгарської Церкви з Вселенським Патріархатом, бажаючи наступного:

  1. Зняти з Болгарської Церкви осуд, зважаючи на відомі причин, оскільки через згадане засудження деякі з її архієреїв позбулися свого сану, а болгарський клір і народ були оголошені чужими Єдиній Святій нашій Православній Церкві;
  2. Визнати і зарахувати Болгарську Церкву до автокефальних православних церков, які мають канонічне відношення з Вселенським Патріархатом та іншими автокефальними церквами-сестрами;
  3. Відновити братський зв’язок миру з Вселенським Патріархатом і всіма православними автокефальними церквами.

Б) Після отримання згаданих листів Вселенських Патріарх своїми листами відповів Священному Синоду Православної Болгарської Церкви, висловлюючи свою радість через бажання, вираженого Болгарською Церквою, відновити канонічні відносини, що офіційно визнає Православну Болгарську Церкву автокефальною, оголошуючи болгарський клір і народ вірними чадами Єдиної Святої нашої Православної Церкви.

В) Всі вищезгадані листи Св. Синоду Православної Болгарської Церкви і Вселенському Патріархату означають дійсне і офіційне відновлення канонічних відносин між Вселенським Патріархатом і Болгарською Церквою, визнання останньої автокефальною і зарахування її до інших автокефальних православних церков.

Г) Вселенський Патріархат і Святий Синод Православної Болгарської Церкви повідомляють про це всім іншим православним автокефальним церквам.

Д) Болгарській православній громаді в Константинополі, як і будь-який інший такій у межах Турецької Республіки, які перебувають там після відновлення канонічних відносин з Болгарською Церквою, згідно з умовами цієї угоди, і після відводу болгарських церковних представників з Царгорода, надається внутрішнє церковне самоврядування завжди в рамках священних канонів, а болгарські громади можуть направляти до Вселенського Патріарха свій парафіяльний клір (церковних настоятелів в священному сані, священиків і дияконів) для затвердження, призначення або висвячення, якщо кандидати, зрозуміло, задовільняють всім канонічним вимогам. Вищевикладене також поширюється на грецькі громади в Болгарії та їхній клір, якщо вони будуть існувати.

Е) Для фіксації відновленої єдності буде здійснена в священному патріаршому храмі патріарша і синодальна літургія за участю в ній і делегатів Болгарської Церкви, які приїхали з цією метою до Царгорода, за живих і померлих від дня сумного поділу до цього дня.

Для запевнення і підтвердження вищевикладеного нами підписаний цей Протокол у двох примірниках грецькою та болгарською мовами.

Константинопольський Патріархат 19 лютого 1945 року

 

Комісія Вселенського Патріархату:

Халкидонський Максим

Сардійський Герман

Лаодикійський Дорофей

 

Делегати від Болгарської Церкви:

Неврокопський Борис

Тирновський Софроній

Величський Андрій

 

 

Томос

† ВЕНІАМІН, Божою милістю Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх

«Щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинності кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю» (Еф. 4: 15-16).

Так писав до єфесян Павло, апостол язичників, маючи на увазі сприятливу згоду, взаємне спілкування та канонічний порядок в тілі Святої Церкви та заповідаючи, щоб вони завжди залишалися та дотримувалися заради безперешкодного управління і процвітання церковних справ в цілому і зокрема, а плодоносіння в Господі благочестивого Християнського виконання ставало – як личить – більше та зростало.

Тому, коли Церква в межах богохранимої Болгарської держави, яка до того ж здавна була пов’язана з нашою Великою Святою Царгородською Церквою особливими духовними зв’язками і протягом довгих століть залишалася в безпосередній канонічній залежності від нашого Святішого Апостольського і Патріаршого Вселенського Престолу, просила в гарячому клопотанні про зарахування до сонму інших Православних Автокефальних Церков, наша Мірність разом з розташованими при нас священними Митрополитами та Пречесний нашими у Святому Дусі улюбленими братами та співслужителями, прихильно зустрівши це клопотання і, перш за все, беручи до уваги положення Священних Канонів і багатовікову практику Церкви, а крім того й маючи до Болгарської Церкви і велелюбну прихильність – оскільки наша Велика Церква народила в Господі і вигодувала Болгарський народ – ми прийняли направлене нам вищезазначене клопотання.

Зважаючи на викладене, синодально вирішуючи у Святому Дусі, ми благословляємо автокефальний устрій і управління Святої Церкви в Болгарії, а також визначаємо, називатися їй «Св. Православна Автокефальна Болгарська Церква», щоб відтепер була вона визнана нашою духовною сестрою; нехай вона керує і засновує свої справи незалежно та автокефально відповідно до порядку та суверенних прав інших Православних Автокефальних Церков, визнаючи своєю верховною церковною владою Священний Синод, який складається з архієреїв, і чиїм Предстоятелем є Блаженніший Митрополит Софії та Екзарх всієї Болгарії.

А на підтримку та доказ духовної та канонічної єдності з нашим Святим Апостольським і Патріаршим Вселенським Престолом і з усіма Православними Автокефальними Церквами, Блаженніший Митрополит Софії та Екзарх всієї Болгарії повинен кожного разу, згідно з давнім положенням для канонічних взаємин і спілкування, сповістити інтронізаційною грамотою як нашу велику Христову Церкву, так і всі інші сестри – Православні Автокефальні Церкви, про своє обрання і сходження, тут же докладаючи до неї своє братерське сповідання і запевнення, що як він, так і довірена йому Церква, непорушно збережуть православну віру, і благочестя, і все, що заповідають божественні та священні канони та багатовіковий порядок Святої Православної Церкви; нехай поминає він в диптиху ім’я Вселенського Патріарха та інших Патріархів, та інших представників Православних Автокефальних Церков; і за загальними церковними питаннями, які потребують вселенського обговорення та вивчення, нехай зноситься з нашим Святішим Патріаршим Вселенським Престолом, і від нього вимагає і приймає як його авторитетну думку і розуміння, так і думку і розуміння інших Святих сестринських Церков.

Все це як нами задумано, синодально вирішено та підтверджено на засіданні Синоду 22 лютого цього року, ми стверджуємо для непорушного дотримання справжнім нашим Патріаршим і Синодальним Томосом, який розміщений і записаний в літописі нашої Святої Христової Великої Церкви – передається та пересилається в точній копії Блаженнішому митрополиту Софійському і Екзарху Болгарському, пану Стефану, Голові Священного Синоду Св. Православної Автокефальної Болгарської Церкви.

І Господь Бог, по милості і благодаті Першого, Великого і Верховного Архіпастиря, Христа Бога нашого, завжди укріплює Св. Православну Автокефальну Церкву в Болгарії, ведучи і вирощуючи її у славу Свого імені, на радість нашій Великій Церкві та інших сестринських Православних Автокефальних Церков і до користі благочестивого кліру та народу богоспасаємої Болгарської держави.

В літо 1945 року, 22 лютого.

† Константинопольський Патріарх ВЕНІАМІН 

Джерело: офіційний сайт Болгарської Православної Церкви

Переклад з болгарської – Ілля Бєй